т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Сафо. О-ля! Де? Коли?

Кардинал. Дитинко, не хвилюйся, все можливо на цім вередливім світі.

Штіф. Знаєте, де вони були ці дні, як вона так трагічно кинула свого Медведя.

Міґуелес (встає й підходить. Гаряче): Ви бачили сеньйору Каневич?

Штіф. Так, сеньйоре, я бачив сеньйору Каневич з сеньйором Муленом.

Сафо. Значить, вона вже тепер його amie? О, бідний Білий Медвідь! Він такий симпатичний!

Штіф. О-ля! Це ще невідомо, хто бідний! В томуто й трагедія нашого бідного Мулена! Уявіть собі: вона вже третій день живе на його гроші, наняв їй на Grands Boulevards квартиру, їздить на автомобілях і... (піднімає палець догори) і... ще ні одного поцілунка! Ха-ха-ха.

Сафо (з щирим жалем). О, бідний!.. Та як же вона так сміє!

Кардинал. Дитинко, не хвилюйся, все можливо. Ну?

Штіф. Ну, і що вам більше! Хіба це не трагедія? Мулен - і такі видатки! От влопався... Ха-ха-ха! Якби ви його бачили! От запалила! Очі горять, сам аж схуд... Двісті франків за два дні... Сам казав...

Лемоньє. Меррзота! І тут підрахував.

Штіф. О, Мулен скрізь, mon vieux, підраховує! Двісті франків! Ná, це Мулен тепер мусить чимсь одплатити.

Міґуелес. А ви звідки знаєте, що ні одного поцілунка? Хіба вони не разом живуть?

Штіф. О, ні! Він казав, що вона чогось жде. Взагалі, я вам скажу, мої панове, це надзвичайно пікантна історія. Як розказував мені Мулен, це щось екстраваґантне. Це любов якоїсь дикунки. Вона то обіцяє йому неземні блага, то сміється з його; рветься, то сидить, як камінь. Потім схоплюється, велить везти себе в шантани, регочеться, робить скандали. Але це... о, в цьому і є трагедія нашого Мулена, це його найбільш притягає до неї! Ха-ха-ха! Ох, натягне вона великого носа старому Мулену. Але ж я буду радий. Ого!

Міґуелес стріпується й одходить до свого столика.

Лемоньє. Через що ж Мулен вам усе це розказував?

Штіф. О, ми з ним близькі приятелі! Мій добрий Мулен... О! ще як він був простим репортером, ми з ним зналися.

Сафо. Ах, я хотіла б ще раз побачити цю дикунку! Вона дуже гарна! Правда, старенький? Ти б у неї закохався?

Кардинал. Досить з мене - і цивілізованої… Я вже... (Змовкає).

Входить Корній похмурий. Озирається, ніби кого шукає, киває всім головою, роздягається й сідає окремо за передній столик.

Корній (ґарсону, що підійшов). Вос.

Штіф і компанія переморгуються.

Корній (голосно до Міґуелеса). Міґуелес, Сніжинки ще не було тут? Не бачили?

Міґуелес. Ні, не було. Вона має зараз прийти.

Корній. Ага... Дякую... (Задумливо тарабанить пальцями по столику).

Штіф (до Міґуелеса). En bien, mon ami, як же там з Сальоном? Приймуть вас?

Міґуелес. Я з Сальоном нічого спільного не маю! Хапуги й чиновники! Їм би виставку свинячих окороків робити, а не мистецтва. Товстопузі буржуа!

Штіф. Ха-ха-ха!

Кардинал. А вашу, Блек, роботу візьмуть?

Блек. Сподіваюсь.

Кардинал. Як же ви думаєте про них?

Блек. Чудесні люди. Знавці мистецтва.

Штіф і Сафо сміються.

Міґуелес. А ти не підмазував Сербена? Ні?

Блек (нерухомо-спокійно). Підмазував.

Міґуелес (палко). Ну? І вони - чудесні люди?

Блек. На цей раз для мене чудесні.

Мімі ввесь час обережно, але неодступно ніжно кокетуючи, зачіпала Лемоньє, часом щось шепочучи.

Лемоньє (раптом підводячись, до неї хмуро): Ходім.

Мімі (охоче, хутко встаючи, до всіх): Adieu.

Сафо. Ти куди?

Мімі (скромно). Ми підем прогулятись.

Лемонтьє, оглядаючись, ні на кого не дивиться.

Кардинал (до нього). О, хмурий юначе, куди веде тебе твоя понура душа? Чому покидаєш нас у самоті.

Лемоньє (беручи під руку Мімі). Adieu! (Виходять).

Сафо. Ну, й Мімі! Ах, каналія, як вона вміє це робити. О, ви, мужчини! От уже й утішився... Ná!

Кардинал. Дитинко! Він артист. Всяка краса йому близька й утішна.

Штіф. Ха-ха-ха. О, ця потішить!

Входять: Сніжинка і Янсон.

Сніжинка (злегка в такт похитуючись, на ходу наспівує):

Si voulez de l’amour

Depechez vous toujours

O-la-la la-la la-la-la.

А, святійший Кардинале! Ви вже на своєму місці з прекрасною Сафо? Servus! Сеньйор і сер також? (Кидає погляд на Корнія). А де ж Каміль, Доден, Варсавія? Де ж поет наш? (Здоровкається. За нею Янсон з люлькою в зубах).

Кардинал. Сьогодні наша братська обитель буде пустувати. Наші орли полетіли на баль «незалежних новаторів». Helas!

Сніжинка. Ах, баль «незалежних новаторів», це - виставка неестетичної естетики й огидної краси? Фі, я їм руки не подам. (Ґарсону). Мені на той столик (хитає на стіл Корнія)