т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Мулен. Я ще нічого не даю... (До Ріти). А мадам згодилася б, щоб її прекрасний образ був прикрасою мого кабінету?

Ріта. Ви хіба лишили б його у себе?

Сніжинка (іронічно). О, напевне! Через два дні був би вже у Швайцера і продавався б в тридцять раз дорожче!

Мулен. Ви занадто, мадемуазель, читаєте в душах!

Сніжинка. А особливо в таких, як ваша!

Входять Корній, Блек і Міґуелес. Блек і Міґуелес з ложками в руках, їдять з каструльки кашу, яку держить в одній руці Блек.

Міґуелес (палко до Блека). Мистецтво мусить відбивати все! А найперш страждання, радість людей! Мистецтво...

Блек (спокійно). Дуже прошу. Я вчора страшенно страждав животом... Може б ти проявив це таємне страждання...

Міґуелес. Вульґарність не одповідь!

Сніжинка. Білий Медведю! Слухайте, продасте ви своє полотно месьє Швайцеру, чи то пак Месьє Мулену?

Корній (здивовано). Я ніяке полотно не продаю панове... От єсть! Ніякого полотна не маю. Я все вже продав, що мав. (Поводить рукою по стінах).

Сніжинка. А це?

Корній. Це - в Сальон. І воно не скінчене… От маєш. Тут роботи ще... Ха! Ні-ні, месьє Мулен, тут лучче й не думайте... І не думайте... Тут, мої панове плюс!.. Це моя робота. Тільки моя! У цьому, мої панове, моя, скажу я вам, надія... От...

Міґуелес (грізно). Продать?! Що продать?! Це полотно? Зараз? (До Мулена). Ану, спробуйте, месьє, купити його! Ану! Це полотно купити! Та ви знаєте, що в цьому полотні? Ну? А! Ви, критики! Тут імпресіонізм, реалізм, натуралізм? Правда? Тут - бог! Розумієте? Ви можете бога купити? Говоріть!

Блек. Їж кашу, Міґуелес.

Міґуелес. Я сам оцими руками порву полотно, як сеньйор Корній продасть його вам. Voilà!

Блек. Міґуелес, їж кашу, бо не зостанеться.

Міґуелес машинально бере кашу з казанка.

Мулен. Сеньйор Міґуелес більший рояліст, ніж сам король... Але мушу спитати, колись же та продасть месьє Корній своє полотно?

Сніжинка. Із Сальона продасть! Ось коли.

Міґуелес. Безумовно. (Їсть кашу).

Корній. Мої панове! Я мушу наперед скінчити його... Наперед треба, знаєте, скінчити. А я не знаю, чи до Сальону встигну... Ну, як там, Ріто, Лесіку, га?

Ріта. Зараз лікар прийде, спитаєш у нього.

Корній. Ну от, лікар. От єсть. А полотно стоїть... От і маєте... Сальон.

Сніжинка. Ех, Білий Медведю, скували ви себе лікарями, Лесіками, пелюшками! (Дивиться з сміливим викликом на Ріту). Артист мусить бути вільним од усього і жерцем тільки краси! Правда, сер Блек?

Блек. Yes!

Ріта. Білий Медвідь, Сніжинко, так і робить, не бійтеся!

Сніжинка. Так? О ля-ля! Хіба такі вільні? Ха! Вільні трошки інакше виглядають. Ех, славне було колись Запоріжжя! От, месьє Мулен, знаєте, було колись в українців таке військо, яке не знало сім’ї. Це були рицарі війни і краси! Коли чого хочеш добути, то мусиш усе йому віддати. От усім артистам Січ Запорізьку встановити. Киями того, хто одружиться.

Ріта (холодно-вороже). Так? О, таких «рицарів» багато знайдеться.

Сніжинка. Ви думаєте? Ой, ні. Сильних мало. Через пелюшку не переступлять. Ха-ха-ха! Ходімте, Янсоне! Міґуелес, не стережіть полотно, все одно продадуть. (Стук у двері з коридору).

Ріта. Ввійдіть.

Входить лікар. З настовбурченими сивими бровами і різким крикливим голосом.

Лікар (киває всім головою, до Ріти): Ну, як? Що нового? Нічого?

Ріта. Нічого.

Лікар. Температура не впала?

Ріта. Ні.

Лікар. Треба подивитись. Ходімте. (Ідуть наліво).

Корній кудовчить волосся, ходить по хаті.

Сніжинка. От, Міґуелес, женіться й малюйте дітей і їхні страждання.

Міґуелес. У стражданні дитини найбільше чистоти і краси!

Блек. Я як був малим, то тільки й знав, що страждав на шлунок.

Міґуелес. Ти з пелюшок - цинік.

Блек. Навпаки, найчистіша і найгарніша, виходить, істота.

Мулен підходить до полотна, піднімає покривало й дивиться.

Міґуелес (обертаючись туди, до Блека). Ти подивись: ну, що варті всі ваші вазочки, голі тіла, фантасмагорії перед цим великим... Цшш… Цим вселюдським, цим виразом любовної скорбі матері над дитиною... Тут... Тут... чорт забирай, тут історія людей, тут екстракт всякої любови і краси. Ну, ти, шлунок, подивись! Та це полотно весь Сальон ковтне, весь, з усіма вашими примітивами, імпресіонізмами і всім лахміттям! Ось де краса! Бачиш шлунок?

Блек. Їж кашу, Міґуелес, бо буде порожній шлунок.

Сніжинка (різко). Це - краса? Це - інстинкт! Краса не тут. Картина показує тільки, що в автора велика сила й більше нічого, яка навіть такий пошлий мотив може зробити гарною симфонією тонів. Але вона ж і показує, що автор гине! Білий Медвідь гине в пелюшках!

Корній (виходячи з задуми). Що?.. А, панове, лишіть... Е, що там дивитись.

Мулен. Месьє Корній, я можу знайти вам доброго покупця на це полотно. Правда! Хочете?

Корній. А, мої панове, дайте мені спокій... Нікому я не