т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Сніжинка. Ходім, Янсоне!

Виходить лікар, за ним Ріта.

Лікар (до Корнія). Сина треба вивезти з Парижу. І як найшвидше. Помре. В Італію або в гори. Цими ж днями.

Корній (розтеряно). Цими днями?

Лікар. Чим швидше, тим краще. Говорю рішуче. (До Ріти). Що прописав,- робити зараз же...

Корній. А тут не можна помогти?

Лікар. Сказав - ні. Прощайте.

Виходить, хмуро уклонившись всім.

Сніжинка (хутко підходить до Корнія, сильно стискає йому руку, і з чуттям говорить). Ех, ви! Бувайте... Ходімте, панове!

Всі прощаються й мовчки виходять.

Ріта. Ну?

Корній ходить по хаті, кудовчить волосся, тре носа, поводить плечима.

Ріта. Ну, Корнію!

Корній. Ну, що?

Ріта. Що ж ти думаєш?

Корній. У нас нема грошей.

Ріта. Я це знаю. Ти мусиш дістати.

Корній. Де? (Здивований).

Ріта. Де хочеш.

Корній. Я не можу дістати... Де ж я дістану?.. Даєш... Якби я міг дістати... Мені он треба за місце в Сальоні, потім... той, потім франків сто, щоб... ну, словом, за протекцію... А де я візьму?

Ріта. Ти мусиш дістати.

Корній. Господи боже мій! Та де ж я дістану?! От єсть. Що я не хочу, чи що? Ну, маєш собі... «Мусиш». Ну, мушу, ну, так що? Де ж я візьму? «Мусиш»… Розуміється, мушу... Гм! «Цими днями»... Я не можу цими днями... От єсть: я не можу тепер із Парижу їхати.

Ріта. Значить, ти цілком свідомо вбиваєш Лесіка?

Корній (вражено). Ріто?! Та як ти можеш... Господи боже мій! Лесіка... Ех!.. «Цілком свідомо»... От це маєш!

Ріта. Цілком свідомо. Ти знаєш, що від тебе залежить його вирятувати й ніби не догадуєшся.

Корній. Я знаю? Я?!

Ріта. Ти.

Корній. Що ти хочеш сказати.

Ріта. Те, що ти сам весь час думаєш.

Корній (сердито-тривожно). Я нічого не думаю. От єсть! Ну, що ж я думаю? Я нічого не думаю. Говори, що я думаю?

Ріта. Ти думаєш, що треба продати полотно.

Корній. Продати полотно? Яке полотно?

Ріта. Он те.

Корній. Ну?

Ріта. Та й усе.

Корній. Та що ти говориш?! Щоб я продав це полотно! Нескінченим?! Та як же це можна? Що ти говориш? Ха! Щоб я продав це полотно. От узяв, і продав, і все. Наче старі штани... От - це есть! От то-то! Ха-ха-ха!

Ріта. Це - єдиний вихід. Або смерть Лесіка, або продаж полотна.

Корній. Та чого ж смерть? Ну, маєш собі! Прийшов якийсь ідіот, сказав смерть і вже. І єсть. Чого смерть? Чого смерть?

Ріта. Того, що ця хвороба у малого може не сьогодні-завтра перейти в скоротечний туберкульоз і в два дні його не стане. Розумієш?

Корній. Та хто сказав?

Ріта. Лікар.

Корній. А, маєш, лікар!..

Ріта (надзвичайно тихо). Корнію! Не доводь мене до... Ти виявляєш такий егоїзм, що мені гидко до... бажання плюнути на тебе. Щоб прикрити цей егоїзм, він лікарю не вірить. А кому ж вірити? Сніжинці твоїй?

Корній. Ну, то що я маю робити? Ну? Продати полотно? Та хто його купить нескінченим? Маєш!

Ріта. Мулен купить.

Корній. А, Мулен! Ага, це розуміється... «Мулен купить». А я як? Як же я, ти подумай, ну, ти подумай: продать полотно, це полотно... А я ж як? Так от собі живи потім і все... Та чи можеш подумати це: не скінчить і продать?..

Ріта. Можу.

Корній (глибоко вражений). Можеш?! Не скінчить, одірвать половину серця і кинуть. А, маєш, та цього не буде! А,- цього не буде ні за що. А,- візьми всього мене тоді й викинь! Що ти, справді! Прийшов якийсь лікар і вже, маєш. Та що то? Лесік не вмре, я скінчу, і тоді... тоді можеш продавати... Та не купить Мулен! Ні за що не купить. Хто може купити нескінчене полотно? Де ти бачила?

Ріта. Він зараз гроші дасть, а скінчиш потім.

Корній. Він не дасть.

Ріта. Дасть. Позичить.

Корній. Не дасть, кажу я! Він позичить знаєш за що? (Дивиться на неї). А, маєш. А так, я не позичу!

Ріта. Він купить нескінчене.

Корній. А я нескінчене не продам. От і єсть.

Ріта. Що ж ти хочеш?

Корній. Нічого. Дай мені спокій. (Чути плач дитини).

Ріта схоплюється й вибігає.

Корній ходить по хаті, кудовчить волосся. Через якийсь час Ріта з дитиною на руках входить в ательє, за нею Ганна Семенівна.

Корній (хутко підходячи до Ріти, яка сідає на канапі). Ну, що, як? Чого він плакав? Леську! Ти чого плакав, га?.. Ти чого плакав, медвежа моє