т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Гнат стука в двері.

Оля (знов підводиться, шепотом). Значить, скажете, що в губерню? Правда? Добре?! (Лягає).

Лікар склада свої ліки в скриньку.

Входить Качуренко.

Корольчук (до нього). Я їду зараз... Прошу бути коло Олі...

Качуренко. А як їй? Лучче хоч трохи?

Лікар (дивиться на Олю. Та лежить з закритими очима). Та... трохи лучче, але... Олю!..

Оля не обзивається.

Лікар. От вона знов... в забуття впала. Ну, тим краще! (До Качуренка). Треба бути коло неї весь час. Як щось трапиться, кличте мене...

Корольчук. Ну, значить, можна... (Підходить до Олі, нахиляється, цілує, поспішно одвертається й майже біжить з хати).

Качуренко. Остапе Гавриловичу! Остапе Гавриловичу!

Корольчук (зупиняючись в дверях). Що?

Качуренко. Не забули пакета?

Корольчук (дивиться нерозуміючими очима). Що?.. Пакет?

Качуренко. Пакет, папір... До начальства...

Корольчук. А-а... Пакет?.. (Чудно посміхнувшись). Ні, не забув. І не забуду! Чуєте? (Виходить, за ним усі).

Качуренко непорозуміло дивиться їм вслід, потім помалу вертається й іде до Олі. Та непокійно ворушиться, бурмоче щось.

Качуренко тоскно дивиться на неї.

Хутко входить Офіцер.

Качуренко відходить від Олі.

Офіцер (лютий). Ну, почекайте ви мені... Яка мерзота: звертаюсь до Корольчука, так ввічливо; він, паршивець, тільки одвернувся... Ну, підожди! Ти у мене на колінах будеш балакати.

У цей час Оля приходить до себе, підводить голову, непорозуміло озирається і, помітивши офіцера, знову лягає і, притаївшись, слухає.

Офіцер (хутко на Олю). Вона чує?

Качуренко. Ні. В забутті знов...

Офіцер. З горя? А чому він одвернувся і щось сказав цій компанії й зареготав? Ну, нічого, я йому покажу!.. І той лікарчук з ними! Почекайте ви, падлюки, я вам покажу... (Підходить до вікна, дивиться). Ач, як уся сволоч витріщилась на мене... Він їм щось говорить... Іди сюди, подивись... Ораторствує... Що він їм може говорити?.. Говори, говори, голубчику, сам привезеш на себе, я з вами тоді поговорю... Так-так, поглядайте на мене...

Качуренко обережно виглядає,- зараз же чути крики й свист. Качуренко відхиляється.

Офіцер. Нічого, нічого… Свистіть. Ввечері ви вже свиснете не так…

Качуренко стоїть, понуро схиливши голову.

Оля весь час, підвівши голову, тяжко диха й жадно прислухається.

Офіцер (тривожно). Що він їм говорить?.. Щось показує. Якийсь папір... Слухай, він їм показує якийсь папір!.. Чи не той?..

Качуренко. То він, мабуть, щоб вони не боялися...

Офіцер. Ага!.. Правда... Знов говорить... А-а, зраділи!.. Радійте, дурні, радійте… Коротка ваша радість... Так-так, прощайтеся з ним… Не побачитесь?..

Чути свисток.

Офіцер. Ну, останній акт... Але куди ж він їде? Чого ж він назад?..

Качуренко. Як назад?! (Підходить).

Офіцер. Чогось назад їде... Всі дають дорогу... Він їде на Горохове... Він обманув нас... Ми пропали, він на Горохове їде!..

Чути свисток, грохіт паровоза і за цим крик «ур-ра!».

Оля, яка весь час напружено прислухається, раптом теж кричить «Урра!!» і падає без пам’яті на подушку.

Офіцер і Качуренко вражено озираються на неї й цепеніють.

ЗАВІСА.

_____________

Книга оцифрована в рамках проекту

«СУСПІЛЬНЕ ОЦИФРУВАННЯ»

Вичитування тексту: Дмитро Анісіч

Винниченко Володимир Кирилович

ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ

Том 13

346

Друкований текст для вичитування взято з:

В. Винниченко. Твори. Том 13. Видання друге. Драматичні твори. Кооперативне видавництво «РУХ», Київ,1930

Відмінна якість:

електронний текст книги повністю відповідає друкованому оригіналу!

Книга оцифрована в рамках проекту

«СУСПІЛЬНЕ ОЦИФРУВАННЯ»

Вичитування тексту: Дмитро Анісіч

© Форматування і оформлення: OpenBook, 2022

© Електронна бібліотека

класики української та світової літератури «Відкрита книга»

2022