т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Ріта. Ні, хочу за мент! Тільки за мент. Правда, Білий Медведю? Чи ти мене вже й не пізнаєш? Давно не бачились, може й забув уже! Добрий вечір! Це ж я - жінка твоя.

Корній. Добрий вечір!

Ріта. Як же там твоє велике полотно?

Корній. Чудесно... Моє полотно чудесно стоїть.

Ріта (з натиском). Стоїть?

Корній. Стоїть.

Ріта. Ага! А ти собі тут?

Корній. А я собі тут.

Ріта. Ха-ха-ха!.. Ну, значить все в незмінному стані... Чудесно! Ми, значить, сучасні супруги! Ха-ха-ха! От це я розумію. (Видно тяжко питати, з зусиллям). Ну, а як він називається? Ах Лесік, ну, так, Лесік? Якже там наш Лесік? Га? (Дуже швидко до ґарсона). А, вино... Це яке? Фі, я цього не хочу, я не люблю... Не звикла... А це? Ага, це добре. Ну, Медведю, як же син наш, га?

Корній. Піди подивись...

Ріта. Ніколи, голубчику... Сьогодні ще маю в Chat noire їхати, а завтра теж цілий день занятий. (До Мулена). Правда, милий? Може ви, Сніжинко, знаєте? Хоч вас і не цікавлять такі дрібниці, але ви тепер мабуть ближче стоїте до них і знаєте?

Сніжинка. О, розуміється, знаю. Я тільки-що од Лесіка... Він себе чудово почуває... Зараз так сміялася з ним... Ніяк не хотів пускати мене...

Ріта (хрипло): Хіба?.. (Прожогом наливає шклянку вина й випиває). О, значить усе добре... Ну, і чудесно!.. Ха-ха-ха! І нам чудесно. (До Мулена). Що ти, мій старенький, так сидиш, наче в гостях? Пий! Пий же, говорю! Плачу за все!

Мулен. Ріто, і тут буде те саме, що вчора?.. Ха-ха-ха!

Ріта. А що вчора? А хіба вчора погано було? Ха! Я вчора одному цікавому добродію, такому, як, наприклад, от цей (повертається до Штіфа, що цікаво підійшов) пляшкою голову погладила... (До Штіфа). Може хочете спробувати? Чудесно виходить!

Штіф. О, дякую, я не цікавий до таких експериментів.

Ріта (до Сніжинки). Так, кажете, наша дитина... ха-ха-ха... гарно себе почуває?

Сніжинка. Пречудово! Такий веселий, свіжий, я його давно таким не знаю. Білий Медвідь хоче навіть писати його й мене... Вашу фігуру витерти й замінити моєю...

Ріта (гостро-дико до Корнія). Правда?!!

Корній. А, маєш!.. Ні... Сніжинка жартує...

Сніжинка. Але це чудесна ідея! Ха-ха-ха!

Ріта (мовчки, тяжко дихаючи, дивиться на Сніжинку. Тихо-хрипло). Сніжинка дуже весело жартує. Але... (Круто відвертається до Мулена). Ну, що, правда тут весело? А, бач, не хотів іти! Насилу затягла сюди... Тут так весело жартують, так затишно... Ну, чом же не п’єш? Пий!.. Фу, душно як! Треба роздягатись.

Встає, роздягається й вішає пальто на колону. Після того прибирається проти дзеркала.

Мулен (до Штіфа). Ти думаєш, я знаю... Це вино знає, де воно, що воно? Так само я знаю... Ця женщина вміє закрутити голову... О, вона вміє! Але все одно!.. Ха-ха-ха! Ти дивуєшся? О, я сам себе не пізнаю. Мулен здурів. Так ти можеш усім сказати. Мулен здурів і більше нічого! Пий. (П’є).

Штіф. За женщину, яка вміє закрутити!.. (П’є).

Ріта (підходячи до столу). А! Мій старенький часу не гає! Але чому так пусто сьогодні тут? Де ж сім’я артистів!

Штіф. Сім’я артистів, мадам, на балю «незалежних новаторів».

Ріта. А це що за категорія? Яке новаторство ще заводять? Може, щоб мужчини родили дітей, а женщини жили з любовниками?

Штіф. Ха-ха-ха! О, я був би першим ворогом таких «новотворів».

Ріта. А чому ті сидять там? Сер Блек, Міґуелес! Ідіть сюди. І ви, Кардинал. Ідіть до гурту, веселіше буде. І дам ваших кличте. Це - ваші amies? Чудесно! Тут жон немає, всі ми amies. Правда, Мулен? Ха-ха-ха! А ти боявся йти сюди, думав, що я до мужа побіжу. Ну, от мій муж, ну, і що ж? Біжу? Га? Ха-ха-ха! Ми сучасні супруги! Ну, що ж ви, Блек, Міґуелес? Не хочете?

Ті встають і нерішуче переходять на цей стіл.

Ріта. От і чудово. Ви ще п’єте? Пийте, Мулен платить. Власне, не Мулен, а я, бо те, що він зараз платить, я потім одплачу. Правда, Мулен? Скільки я тобі вже винна? Рахунок ведеш. Ну, і веди...

Мулен. А, розуміється, веду. Всяк своє веде! Пийте, панове! Чорна Пантера всіх нас частує. Ха-ха-ха! Штіфе, пий!

Ріта (до Корнія й Сніжинки). А ви чого ж? Не хочете? Мулен, я хочу танцювати! Скажи, щоб прийшли сюди музики.

Мулен (схоплюючись у п’яному захваті). Музики? Тут?

Ріта. А де ж? Я хочу танцювати танок апашів. З тобою! Хочеш?

Мулен. Розуміється, хочу! Ха-ха-хаї Ґарсон! Музиків сюди. Хутко! Ми будемо танцювати танок апашів із Чорною Пантерою. О-ля! Геть столи! Панове, пересідайте на другі столи, середина вільна мусить бути. Штіфе, помагай!

Видко, як ґарсон говорить щось хазяїну, той стискує плечима, відповідає і ґарсон біжить у другий кінець кабаре. Через якийсь час веде музиків. Публіка починає підходити наперед і зазирати крізь колони.

Ріта (на Мулена). Ач, як розходився! Ха-ха-ха! Міґуелес, що