т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Офіцер. Тихо, тихо, Качуренко. (До Корольчука). Ви теж брали участь у крадіжці паровоза?

Корольчук. Ні в яких крадіжках я не брав участи.

Качуренко (до Олі). Іди зараз додому.

Оля. Це куди «додому» - в тюрму? Дякую, я ще не хочу.

Качуренко (ступаючи до неї). Мовчать! Як ти смієш мені так говорити!

Офіцер. Тихо, тихо, Качуренко...

Качуренко. Забирайсь, кажу, зараз додому!

Офіцер (до Олі). Ніхто вас у тюрму не хоче брати. Даю вам слово офіцера, що нічого вам не буде. Ради вашого батька.

Качуренко. Я тобі кажу,- іди додому. Зараз тут буде поліція.

Оля. Мій дім - тут. Я вам сказала раз: я з жандармом жити не буду.

Качуренко. Чого ж ти хочеш? Чого ти хочеш, повіє? Щоб я тебе своїми руками пристрілив, як собаку?! Що! Кажи мені зараз!

Оля. Стріляйте.

Качуренко. Іди додому!

Оля. Я додому піду, тільки до свого.

Качуренко. Ні, ти підеш до батьківського дому!

Оля. Ні, не піду!

Качуренко. Ти підеш, говорю, додому?

Оля. Ні, не піду.

Качуренко. Так я тебе в тюрму одправлю. Я арештую тебе. (Вийма револьвер). Іди за нами.

Оля. Ні, не піду.

Качуренко (люто). Іди!! (Ступа до неї).

Оля (вийма револьвер). У мене є теж револьвер.

Качуренко. Ах, так ти на батька? Н-на! (Цілиться і стріляє).

Оля хапається за плече і спирається рукою на барикаду.

Офіцер. Качуренко! (Біжить до того).

Корольчук (стрибає вперед, хапа за горло Качуренка). Що ти зробив?! (Повертається до Олі й підхоплює).

Оля (силкується стояти). Нічого. Дурниця. (У цей мент вискакують Кузьма й Василь, вона до них). Нічого, нічого... Поможіть мені.

Качуренко весь осідає і з жахом дивиться на дочку.

Корольчук. Лікаря!! Беріть, на станцію... (До Качуренка). Біжіть за лікарем! Кузьмо... Василю, за ноги!.. Швидше! (До Качуренка). Та біжіть же!

Оля. Нічого, нічого.

Качуренко біжить уперед, за ним несуть Олю.

ЗАВІСА.

Станційна кімната. Направо - двері на станцію, наліво - в другу кімнату. Просто - вікна на залізницю.

На канапі лежить Оля; вона часом стогне, але не приходить до пам’яті.

За канапою недалеко сидить Качуренко. Він згорбився осів, погляд йому несмілий, змучений. Сидить він, схиливши голову на руки. Як Оля застогне, він підіймається, обережно підходить до ліжка і, не сміючи показатись, зазирає ззаду. Знов сідає й сидить. Оля стогне, він підходить, боязко дивиться на неї, потім стає на коліна коло ліжка й тихо цілує й руку.

Весь час за вікнами чути гомін юрби.

Качуренко встає й підходить до вікна. І зараз же чути крики обурення і гніву - то його побачили робітники. Він одходить і знов сідає.

Входять Лікар і Корольчук.

Качуренко поспішно встає й мовчки дивиться на них, погляд йому той же несмілий і змучений.

Лікар. Доброго здоров’я... Що? Не приходила до пам’яті?

Качуренко. Один раз. Минут на п’ять... І знов.

Лікар (до Корольчука). Що ж? Становище не зміняється. Треба подивитись. (Підходить до Олі й обережно огляда й вислухує її. Оля весь час тихо стогне).

Качуренко не сміє підійти близько, але з надією і страхом слідкує за всіма рухами лікаря.

Корольчук і лікар стараються не дивитися йому в очі, коли балакають з ним, і, видно, почувають себе з ним тяжко, може навіть жаліють.

Корольчук. Ну?

Лікар. У тому самому стані. Але все таки трошки гірше. Треба операцію. Куля засіла в легені.

Корольчук. І ви абсолютно не можете?

Лікар. Не можу, голубчику. Рад би душею. Не маю інструментів, нічого. Треба з города, з губерні везти оператора... Нічого не зробите. І боюсь, і не маю чим. Душею б рад... І треба спішить...

Корольчук. А її повезти не можна?

Лікар. О, боже борони... Не можна рухати... Інакше - ні за що не ручуся. Треба спокою абсолютного. І поспішайте, поспішайте... За годин вісім-дев’ять - ручуся, а більше...

Качуренко (хрипло). Може померти?

Лікар (силкуючись не дивитись на нього). Померти... не знаю, але комплікації всякі... І навіть... Не смію ховати од вас... навіть може бути смерть... Куля засіла в легенях... Кров просочується... Отже, може... Ну, словом, це річ дуже небезпечна. (До Корольчука). Треба їхати в губерню... Скільки годин туди їхати?

Корольчук (понуро). Як добре пустити, то за три години можна бути.

Лікар. От якраз добре: три туди, годину-дві там, три назад... Вісім-дев’ять годин... Якраз добре... Треба їхати. Ви теж страйкуєте?

Корольчук. Страйкую.

Лікар. Ну що ж... Попросіть товаришів дозволити вам поїхати