т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
Наталка. Бунтують, бо по всій Росії бунтують, свободи хотять...
Корольчукова. Якої їм ще свободи? Що, їх держать? Чого їм треба?
Наталка. Усі бунтують. А як Остап піде проти всіх, то... це негарно для нього буде. Це - сором...
Корольчукова. Оце маєш! Що ж, значить, хай кине мене, її (кива на Олю) та їде в Горохове?
Наталка. А хіба лучче буде, як він візьме на свою душу сором?..
Корольчукова. А, одчепись ти від мене!.. Так і ти така?.. А ти ж учора що говорила?.. Не хочу я тебе слухать... І не смій йому таких слів говорить...
Входить Корольчук.
Корольчукова (до нього). Так ти їдеш у Горохове? Ти знов? Чи ти маєш хоч крихту жалости в грудях? Га? Та зглянься хоч на бідну дівчину (кива на Олю), як на матір не вважаєш...
Корольчук (здивовано). Та звідки ви взяли, що я їду в Горохове? Що вам бог дав?
Корольчукова. Усі говорять. Всі пальцями показують на такого сина, що кидає матір.
Корольчук. Ідіть лучче, мамо, додому, мені ніколи. Я їду зараз в губерню по лікаря. Ідіть, зараз сюди прийде лікар, мені треба з Олею тут дещо...
Наталка. Так ти їдеш не в Горохове?
Корольчук (сердито). Та ні - кажу ж вам!
Наталка. Привезеш салдатів, значить?
Корольчук (здивовано). І ти про салдатів?
Наталка. Хіба я не така ж, як усі?
Корольчук (пильно дивиться на неї). А що мені треба робити? Чого б ти хотіла? Щоб я не їхав?
Наталка. Щоб не привозив салдатів.
Корольчук (на Олю). А вона? Ти про неї думаєш?
Наталка (потуплено). Вона одна, а нас сотні. Нас постріляють.
Корольчук (посміхнувшись). Ага! Яка стала жаліслива… А вчора не така була.. Ну, так я тільки лікаря привезу... Ну, годі. Мамо, ідіть додому, я не їду в Горохове. Само начальство дає паровоза. Чого вам ще? Прощай, Наталко, мені нема часу.
Корольчукова. А коли ж ти вернешся?
Корольчук. Сьогодні ввечері... Ідіть, ідіть...
Корольчукова (обніма). Ну, боже ж тобі поможи. Спасибі, синку, що не слухаєш всяких дуросвітів. Хай бог тобі помагає. (Загляда до Олі, сумно хита головою й виходить, одвернувшись од Наталки).
Наталка стоїть якийсь час з потупленою головою, потім раптом гірко плаче, закривається руками й хутко виходить.
Корольчук здивовано і хмуро дивиться їй услід. Потім підходить до Олі й тоскно приглядається. Далі згадує щось, підходить до дверей другої хати і стукає.
Виходить Качуренко.
Корольчук. Ну, як пакети? Є?
Качуренко. Зараз, зараз... Ось допишу одно слово. А що, вже поговорили?
Корольчук. Поговорив.
Качуренко. Ну, як? Згоджуються?
Корольчук. Згоджуються. Тільки... (Мнеться). …Тільки бояться, що з губерні пришлють сюди когонебудь. Щоб ніхто, крім мене, не їхав. А на пакет мусять подивитись представники від робітників.
Качуренко. Та добре, добре... Поїдете сами... А пакет я зараз... Дописати одно слово...
Корольчук. То пишіть швидше…
Качуренко. Одна минута... (Зникає).
Входять Гнат і Кузьма.
Гнат. Ну, що?
Корольчук (тихо). Зараз пакети дасть.
Кузьма (заклопотано). А... той, а вони ж по формі будуть?
Гнат. Ну, розуміється. Що ж ти думаєш, він не знає форми? Слава богу, посивів на цьому... (Підходить до Олі) Ех!.. Н-ну, старий катюго! (Грозиться кулаком до дверей) Твоє щастя, що ми безсильні... Я б тобі показав.
Корольчук. Він і так покараний... Дивитись на нього жалко...
Гнат. Жалко... Стерво старе...
Корольчук. Тш!
Виходить Качуренко з паперами в руках. Хитає головою Кузьмі й Гнатові, подає папери Корольчукові; боязко озираючись, говорить до Гната й Кузьми:
Качуренко. Заступіть, щоб хто не бачив... Ось це один... о... бачите... підпис. Тут ось написано. О… ну, це формальність, а ось тут... «прошу прислати військової допомоги... Станція в руках революціонерів»... ну, і так далі... Це один... А ось другий... Підпис той самий... Бачите? Цілком той самий...
Кузьма. Чекайте. Ану, дайте, я подивлюсь.
Гнат. Та ну, що там дивитись, той самий...
Кузьма. Та треба ж... Не можна так...
Качуренко. Прошу, прошу... Ось, звіряйте. Ну?
Кузьма (пильно роздивляється). Так... Той самий... А що написано в цьому?
Качуренко. Читайте... «Станція в наших руках... Трапився випадок... Прошу прислати досвідного хірурга». Читайте сами. Нічого нема. Будьте спокійні...
Гнат. Все добре!.. Ну, чудесно. Можна їхати.
Кузьма. Ану, дайте мені ще.
Корольчук. Ах, товаришу, нема часу!..
Гнат. Кузьмо, ну тебе к чорту! Ти тільки час однімаєш... Чого тобі ще треба?
Кузьма. Та я хочу подивитись ще... Не можна ж так... Треба, щоб усе було як той... як слід. Печаті, наприклад... Як нема печаті, то й не годиться.
Качуренко (з слабою
