т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
Гнат (змішано і строго на нього). Ну, ти з язиком поменше...
Всі дивляться на Олю.
Оля (сміючись, до Василя). Нічого, товаришу. Старий жандарм уже давно не батько мені... Тільки я думаю, що вбивать не треба.
Голоси:
Розуміється, не треба.
От ще сказав!
Оля. Чекайте, товариші... Не через те я кажу, що він мій батько, а тому, що те не поможе. Ну, уб’єм одного, а дадуть другого...
Голос. Звичайно.
Оля. Нам треба, щоб ми сами видержали... А держатись нам трудно... Жандармам і начальству можна держатись, бо вони мають гроші, їм хоч рік буде стоять залізниця - нічого, а нам трудно. От вони тепер поїхали по селах збирать на нас усіх сільських поліцаїв... Уранці вони може вже будуть тут. Що нам робить?
Голоси:
Не давать та й годі!
Хай ідуть! Хай вбивають!
Не даватись!
Оля. Товариші... Товариші... Чекайте. «Не даватись». Ну, вони заберуть паровоз і поїдуть в губерню. А з губерні привезуть салдатів і всіх нас арештують або перестріляють, як було на Болоховій. Нам, що б там не було, треба зв’язатись з нашими товаришами на Гороховім. Там нам дадуть грошей, зброї і ми зможемо хоч ще з місяць страйкувати. А як не встигнемо до ранку виїхати і як прийдуть жандарми з поліцією, то... віддать їм паровоза.
Голоси:
Як? З якої речі?
Як віддать?
Ну, як же це? Ні за що!
Оля. Чекайте! Битись з ними ми не можемо. У нас усього два револьвери й одна рушниця. Що ми зробимо? Чекайте, товариші! Хай беруть паровоза. Тільки вони на ньому не поїдуть. Ми його попсуємо...
Гнат. А як не встигнемо попсувати?
Оля. Попсуємо рельси.
Гнат. А як і те не встигнемо?
Оля. Ну, так що ж буде доброго, як ми станемо тут і безоружні будемо не давати паровоза?
Гнат. А, от тут і єсть. Що? Чорт його зна... Помремо всі і кінець. Хай стріляють. Усе одно, вони нас по одному переловлять.
Кузьма. Ех, якби можна було по телеграфу в Горохове...
Голоси:
Е, в Горохове!
А як вони по телеграфу в губерню дадуть знати!
Гнат. Ну, то як, товариші? Давати без бою паровоза, чи ні? Для якого ж біса ми його сюди таскали?
Оля. Треба Жмаху знайти!
Голос. А Корольчук? Чому його не можна? Що він жандармам передався, чи що?
Оля. Корольчук жандармам не передався, а тільки не схоче... А проте поговоріть із ним.
Гнат. Поговорити можна... Ну, Василю, катай у весь дух в Капустяне за Жмахою! А ви, товариші, по хатах... Як буде, побачимо... Ми тут зостаємся стерегти - я, Кузьма й товаришка Оля. А потім о дванадцятій годині слідуючі... Щоб не забули.
Голоси:
Ну, ще чого скажеш!
Не забудемо!
А як що,- давайте знати!
Гнат. Добре. Ну, йдіть. Та підіть по всіх товаришах, поговоріть, щоб не падали духом!
Голоси:
Добре! Бувайте здорові!
Добраніч!
Щасливо!
Гнат (Василю). А Жмаху просто сюди веди. Ми тут будемо всю ніч, додому не підемо.
Василь. Добре! Бувайте!
Гнат і Оля. Щасливо!
Оля. Трошки холодно. Треба погрітись. (Ходить хутко по сцені).
Гнат. Вечори холодні поставали. (До Кузьми). У тебе ж заряжений револьвер?
Кузьма. Ну, от... А що ж би я його так держав?
Оля. Піду, обійду кругом депо. (Іде вліво).
Гнат (по павзі). Що, Кузьмо, хотів би ти собі таку жінку? Га?
Кузьма. Е! З неї жінка... Яка з неї жінка?
Гнат. Що? Не подобається?
Кузьма. Чого не подобається?.. Тільки жінка... Що то за жінка, як вона вроді хлопця з револьверами ходить.
Гнат. Ха-ха-ха! А тобі б, щоб з макогоном?...
Кузьма. Та вже більше випадає з макогоном... Що там у них вийшло з Корольчуком?
Гнат (робить цигарку). Не знаю.
Кузьма (цікаво). Е, знаєш... Що? Посварились? Чого Корольчук не хоче їхати?
Гнат. Не знаю. Не хоче та й годі.
Кузьма. Що ж він, за жандармів чи що?
Гнат. Не знаю, кажу тобі.
Кузьма. Брешеш, ти ж його приятель...
Гнат. Посварились того, що й йому хочеться, щоб вона ходила з макогоном, а не з револьвером.
Кузьма. А-а...
Гнат. «А-а»... Розумний, правда?
Кузьма. Та що ж?.. Тільки... Ну, нехай собі там з нею, а чого ж він нас цурається?
Гнат. А от піди, спитай його. Він цілий рік за нею ходив, от мав макогона їй у руки дати, а тут ми револьвера їй... Досадно... А як арештують її, то й зовсім пропала.
Кузьма. Що ж, вона його не любить хіба?
Гнат. Чого так?
Кузьма. Та чого. Якби любила, не покинула б…
Гнат. Ех, ти! (Насува йому шапку на лоба).
