т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
Корольчук. Готовий. Але начальство хоче разом зо мною послати і... жандарма...
Лікар (як і Корольчук, весь час мимохіть подивляються на Качуренка, а між собою переглядаються розуміючими поглядами). Так... А може б на цей раз начальство згодилось пустити вас самого? (До Качуренка). Як ви думаєте, можна це?
Качуренко (хвилюючись). Не знаю... Трудно... Тут і так... арештувать хотіли… Ну, та вже для мене і що так бог покарав... Але я так кажу Остапу Гавриловичу - хай згоджується... Хай згоджується. А я зроблю, щоб не посилали більше нікого. Щоб сам Остап Гаврилович поїхав... Ну, а там уже як бог дасть... Як залізниця в руках революціонерів, його приймуть.
Лікар. А невідомо, в чиїх руках?
Качуренко. Невідомо. Телеграф же попсовано. Нічого не знаємо. (Глибоко зідхає). А як у руках начальства, то Остап Гаврилович покаже пакет і... теж буде добре.
Корольчук. А в пакеті що буде написано?
Качуренко (озирається тихо). Пакет ми підмінимо... Дамо другий. Напишемо, що тут усе добре... І ви привезете тільки лікаря...
Корольчук (пильно дивиться). А то правда?
Качуренко. Господи!.. Правда.
Корольчук. Як же ви підміните… А підпис офіцера?..
Качуренко. Я вже якось зроблю...
Корольчук. Не знаю. (До лікаря). А в Гороховім нема лікаря?
Лікар. Нема.
Корольчук. Я це того питаю, що в Горохове ближче... За дві години можна.
Лікар (поспішно). Я розумію, я розумію... На жаль, нема. Нема там...
Качуренко. Ну, як же ви думаєте?
Корольчук (дивиться на Олю). Не знаю... (До лікаря). Не можна її привести до пам’яті, щоб вона могла розуміти?
Лікар. Не варто... Вона тепер ослабла... Треба ждати, коли сама це зможе... Штучні способи можуть ще більш ослабити серце…
Корольчук (до Качуренка). Папери вже готові?
Качуренко. Один готовий… А я зараз другий зроблю... Я зараз... Так ви згоджуєтесь?
Корольчук. Я мушу говорити ще з Олею...
Качуренко. Але ж... Як вона не зможе?
Лікар. У крайньому разі можна зробити так, що зможе...
Качуренко. Ну, то робіть, робіть.
Корольчук. Добре. Давайте другий...
Качуренко. Я зараз. (Поспішно йде у другу кімнату).
Корольчук (тихо). Я думаю, що він хоче обдурить нас.
Лікар. Як саме? Через що ви так думаєте?
Корольчук. Якось це... все в їх продумано вже.
Лікар. Ну, він мусів думати про це.
Корольчук. Так, але... Як же підпис офіцера? Я знаю, що офіцер неодмінно хоче привезти з губерні салдатів. Бо вони довго не продержаться… Робітники можуть добути... сил і всіх їх перевішати.
Лікар. То правда.
Корольчук. А потім така річ. Він це при вас сказав. Як викриється, що він обдурив, ви ж можете показати на нього... Та й взагалі такі речі не говоряться при свідках. А він навіть і не подумав про це. Наче зарані знає, що за те йому нічого не буде...
Лікар. То правда. Але чекайте. Ви ж прочитаєте і той другий папір? Раз там не буде нічого такого, то чого ж вам?
Корольчук. Ну, хто його зна. Може вони наготовили два папери і в другому якимсь тайним жандармським шифром написано те саме, що й у першому? Як ви взнаєте? Що робить?.. А я не можу привезти салдатів! Цього я не можу!.. Але ж як бути, як бути? Невже ви не можете?!
Лікар. Не можу... Не маю інструментів. Ви ж знаєте, я тут часово... Ах, яке становище! Але не може бути! Він не обдурює вас...
Корольчук (рішучє махає рукою). Ну, все одно, їду, хай що буде, то буде. Їду.
Лікар. Їдете? Ну, бажаю вам успіху і щасливо вернутись... Тільки не баріться і все буде добре... До побачення! (Стискає руку й виходить).
Корольчук. Дякую вам дуже... До побачення. (Ходить по хаті, зупиняється перед Олею й прислухається; тихо кличе): Олю!.. Олю!..
Лікар (входячи). Я забув... Як треба буде мене, посилайте до Новікова, я буду в нього. А це ось вам пляшечка... давайте нюхать - може це зможе її привести трошки до пам’яті. Але не треба багато. Як не помагає, лишіть...
Корольчук. Дякую.
Лікар. Тільки не багато. Бувайте здорові. (Виходить).
Корольчук. Добре. (Підходить знов до Олі й обережно дає їй нюхати з пляшечки).
Оля (якийсь час стогне, затихає, крутить головою й розплющує очі. Слабо питає). А я вже лежу?
Корольчук. Нічого, нічого, скоро встанеш... Ось… прийде лікар, і нічого.
Оля (ледве посміхаючись). Сил немає... А як там? (Хита головою на залізницю).
Корольчук. Нічого. Робітники з самого ранку стоять… Все про твоє здоров’я питають...
Оля. А паровоз?
Корольчук. Паровоз... у начальства… Тут, знаєш, Олю... Тобі треба операцію робити.
Оля. Робіть...
Корольчук. Але цей лікар не може...
