т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
Гнат. Товаришка Оля?
Оля. Я??
Корольчук. Ти.
Оля (до Гната й Василя). Знаєте, що він хоче від мене? Щоб я їхала з ним у Горохове, повінчалась і покинула революцію. Тільки з такою умовою він поїде. Можу я так зробити?
Гнат (розводить руками). Ну, знаєш... А просто для діла, для нас не хочеш зробить?
Корольчук. Ви в мене одняли моє щастя та щоб я його своїми руками ще й засипав? Ну, цього вже я не зроблю. Верніть моє, я дам ваше...
Оля. Та я ж тебе возненавиджу, як червиву собаку! Чого ти хочеш?
Корольчук. То правда?
Оля. Як правда те, що я б тебе зараз своїми руками розірвала!
Василь. Хто там? (Вдивляється направо).
Виходять Корольчукова й Наталка.
Оля. О! Ось іде підходяща до тебе.
Корольчукова (з плачем біжить до Остапа, припада до нього, голосить): Остапочку, сину мій єдиний. Навіщо ж ти? Ой, боже ж мій! На кого ж ти мене, стару...
Корольчук. Та що таке? Що вам, мамо? Та годі. Що таке? Що сталося?
Корольчукова. Не кидай же, не кидай мене...
Корольчук. Та хто кида? Що з вами? Чого ви прийшли сюди? (До Наталки). Що там таке?
Наталка. Вони почули, що ти хочеш їхать у Горохове на паровозі...
Корольчук. Що за дурниці! Заспокойтесь, мамо. Нікуди я не їду й не поїду. Ідіть додому.
Корольчукова. Ходім разом...
Корольчук. Та кажу ж вам, нікуди не поїду. (До Наталки). Негарно так робити. Одведи матір додому. Ідіть, мамо, присягаюсь вам, що зараз прийду додому й нікуди не поїду. У мене тут діло єсть. Ідіть.
Корольчукова (до Олі). Я вас прохаю, Олю, пожалійте стару матір. Один він у мене. Не посилайте його нікуди.
Оля. Не бійтесь, Ганно Олексіївно, не пошлем. Ідіть спокійно додому.
Корольчукова. Господи, господи! Що ви затіяли. Олю, верніться додому.
Оля. Нічого, Ганно Олексіївно. За мене не бійтеся. А сами лучче йдіть додому, а то ще побачать вас тут та подумають, що й ви з нами. Он, здається, вже хтось іде сюди від станції.
Всі озираються.
Василь. Жандарми... Офіцер і...
Оля. І мій татко... (До Корольчукової). Ось і сам тато сюди йде.
Василь. Але без стражників!
Оля (до Гната й Кузьми). Товариші! Тікайте звідси. Швидше... Щоб не бачили вас, а то... Краще сховайтесь... або просто додому йдіть…
Гнат. Та що ви! Куди додому?!
Оля. Ну, все одно пропало. А то ще заберуть.
Гнат. А ви?
Оля. Мене все одно знають. Я хочу послухати, що вони казатимуть, а потім і я прийду. Прийду до вас, Гнате. Тікайте, швидше.
Кузьма. Та що ж? Ходім... Василю, ходім...
Гнат. А вони арештують вас?
Оля. Ну, вдвох не посміють. А це що? (Показує револьвер).
Корольчукова. Ох, боже наш, що ж це таке? На рідного батька? Сину, ходім звідси, а то на нас подумають. Сину, ходім!
Корольчук. Ідіть, мамо, я зараз прийду. (Строго до Наталки). Наталко, іди з ними.
Наталка. Ходімте, Ганно Олексіївно. (Бере й силою веде вбік).
Корольчукова (озираючися). Сину, я тебе прошу, ради всього святого... Сину!
Корольчук. Та добре... Ідіть швидше.
Гнат (до Кузьми). Може не йти нам?
Оля. Та чого ж ви тут будете? Яка користь? Вас тільки знатимуть і завтра заберуть. Ну, і що з того? Все одно пропало. Жмаху забрали, нема кому їхать. Ідіть же, ради бога! Швидше!
Гнат. Ех! Ну, приходьте зараз до мене...
Оля. Прийду. Ідіть.
Василь. А знаєте що? Хто його зна, чого їм треба. Хай Гнат біжить до хлопців, а ми з Кузьмою сховаємось тут за депо. Як щось там таке буде... ми й вискочимо. Давай твій револьвер. А сам біжи.
Оля. Ну, хай так. Тільки швидше. Вже близько.
Гнат. То правда. На. (Дає револьвер). Так до мене?
Оля. До вас.
Гнат (до Корольчука). Остапе!.. Не поїдеш?
Корольчук. Ні.
Всі троє зникають.
Оля (весь час позираючи до станції). Ну, чого ж ти зостався? Ще подумають, що й ти з нами. Тікай.
Корольчук. Краще б ти тікала. Іди лучче, Олю, додому. Подумай сама, що ти робиш. Чи це личить тобі... Ну, хай ми, мужчини, робітники... Іди додому і я тоді куди хочеш поїду, піду... Віриш? Ну, говори!
Оля. Я вже тобі говорила. Пізно. Ось уже вони. Приходь до Гната. Прийдеш?
Корольчук. Не знаю.
Входять Офіцер і Качуренко.
Офіцер (до Олі, прикладаючи руку до кашкета). Добрий вечір.
Оля не відповідає, мовчки посміхається.
Качуренко
