т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Оля. Ти хочеш їхати в губерню?

Корольчук. Начальство дає паровоза, щоб я поїхав.

Оля. І привезеш салдатів?

Корольчук. Як залізниця в руках революціонерів, то цього не буде...

Оля. А як в руках началь... Ох!

Корольчук. Що тобі?

Оля. Нічого... Навіщо ти повісив те жовте?

Корольчук. Яке жовте? Де?

Оля. Тут, на цьому дереві. Не треба...

Корольчук. Ніякого дерева немає... Олю! Нема, голубко, дерева...

Оля. Ох, я не можу... Прожени їх... Прожени!.. Вони ж мені на груди… Я не можу!..

Корольчук. Олю!.. Олю!..

Оля стогне і знов лежить непритомна.

Корольчук. Олю!.. Олю!.. (Дає нюхати пляшечку, але Оля не приходить до себе. Він безсило сідає і з одчаєм дивиться на неї. Потім рішуче встає й хоче вийти).

Входить Гнат.

Гнат (шепотом). Ну, як? Лучче? Ні?

Корольчук. Гірше. Треба операцію робити.

Гнат. Таки треба?

Корольчук. Інакше помре. Я їду в губерню за оператором.

Гнат (мовчить, потім). Так. Значить, привезеш салдатів…

Корольчук. Залізниця в руках робітників.

Гнат. Ні. В начальства. Це відомо напевне.

Корольчук. Напевне?

Гнат. Напевне. Приїхав Карпо, сам бачив. Скрізь салдати. Розсилають по різних станціях. Як поїдеш, і сюди пошлють.

Корольчук. Старий хоче підмінити папір, щоб не посилали сюди, ніби тут спокійно.

Гнат. Як? Старий за нас?

Корольчук (не дивиться на нього). Цілком. Він обмане офіцера, я привезу лікаря й більше нічого. Начальство пропустить паровоза...

Гнат (радісно). От так історія! Та їдь, коли так! Аби спасти Олю... (Тихо). Вона чує?

Корольчук. Ні... Але треба робочим сказать. Щоб вони не думали, що я їду за салдатами.

Гнат. Так ходім, поговориш. А там може як-небудь і паровоз... Ех, усе одно, аби Оля видужала... Знаєш, скажу старому, щоб лучче на двір не виходив... Хлопці так хвилюються, що може вийти чортзнащо. Хай краще сидить в хаті, поки виясниться...

Корольчук. Та він і сам знає. Ну, ходім...

Гнат. Ходім. Хлопцям покищо не треба казати, що він до нас переходить?

Корольчук. Ні-ні, не треба, хай потім, як операція пройде.

Гнат. Добре.

Виходять обоє.

Якийсь час нема нікого. Оля стогне й неспокійно рухається. Входить Качуренко з пакетами в руках, озирається. Підходить до Олі, гукає,- та не чує.

Знадвору входить Офіцер.

Качуренко. А, добре, що ви прийшли.

Офіцер. Ну, що? Лучче їй?

Качуренко. Ні, не лучче.

Офіцер. Значить, операцію таки треба?

Качуренко. Треба.

Офіцер. Ага! Ну, а Корольчук як? (Хита на Олю, тихіше): Вона чує?

Качуренко. Ні, нічого не чує... Корольчук згоджується, але так, як я й казав, щоб підмінить пакет.

Офіцер. Так. Значить, і він з ними? Добре, потім порахуємось. І поїде сьогодні, зараз? Я його бачив, він там щось із робітниками говорить!

Качуренко. Радиться з ними.

Офіцер. Слухай, Качуренко, я боюсь, що він якнебудь помітить. Там той значок... Не треба було.

Качуренко. Нічого не помітить... Куди йому! Він цілком вірить... Хай тільки їде, а назад може й не вертатись. Лікар і без нього приїде.

Офіцер. Треба попсувати путь на Горохове. Сьогодні вночі неодмінно хай підуть і попсують. З Горохового можуть наїхати.

Качуренко. Ну, то пошліть.

Офіцер. Зараз піду скажу. (Дивиться в вікно). Ач, сволоч, зібрались. Нехай, нехай. Ти краще не виходь… Чуєш? Мене вони милостиво пропускають. Нічого, я їм покажу милость. Ну, я йду. Приходь сказати, як Корольчук виїжджатиме. Чуєш?

Качуренко. Слухаю. (Офіцер виходить).

Качуренко сам, підходить знов до Олі, дивиться не неї, тихо цілує й іде в другу хату.

Якийсь час нема нікого. Оля щось бурмоче, ворочається, стогне. Входить знадвору Корольчукова й Наталка.

Корольчукова (підходить до Олі, дивиться й починає тихонько плакати). Бідна моя ясочко... Покалічили нещасну...

Наталка (хмуро дивиться на Олю). Що ж це нема нікого?

Корольчукова. Покинув її... робітники йому потрібні. Голубонько, ранена... (Схлипує).

Наталка (іде до вікна, дивиться, живо): А дивіться - робочі побігли до паровоза... Мабуть Остап зараз поїде. Це він у Горохове!

Корольчукова (швидко підходячи). Як у Горохове? Та стражники ж стережуть паровоза... (Дивляться обидві у вікно). І офіцер з ними. Що ж то, боже мій?.. Куди ж то він зібрався?

Наталка. Мені казав Федір, що Остап хоче їхати в Горохове.

Корольчукова. У Горохове?.. То, значить, знов мене кидає? А Оля?.. Він же казав, що в губерню по лікаря поїде... Та чи єсть же в його серце?! Що ж він собі думає! Вона ж помре!

Наталка. А як поїде в губерню, то сюди пришлють салдатів і всіх постріляють, як у Болоховім.

Корольчукова. То так їм і треба. Хай не