т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Сніжинка. З охотою. Перш усього, треба кувати залізо, поки воно гаряче. Раз. Comprenez? Друге: чого хочеш, те мусиш вважати найбільшим за все. Два. Comprenez? Третє. «Теорія мистецтва» мусить обговорюватись не... не під носом у мужа. Voilа tout, mon ami!

Мулен. Дуже прохаю вибачення, шановний професоре, але мушу запитати: який ви маєте емпіричний ґрунт для ваших многоцінних тез?

Сніжинка. Мужчині це дуже трудно зрозуміти, але женщина зразу бачить. Раджу вам довіритися моїм тезам.

Мулен. З великою приємністю. Але... Але ще одно питання. Бачите, я держусь того вузько-утилітарного погляду, що людина все робить, навіть дрібниці, маючи себе на увазі, така моя філософія. І от, збираючи перли, які сипле мені мадемуазель Сніжинка, я хотів би уяснити собі, які перли вона збере за це? Ха-ха-ха!

Сніжинка. Сніжинка буде задоволена щастям свого ближнього.

Мулен. Який зветься Білим Медведем?

Сніжинка. Фі, mоn cher, ви маєте поганий смак ставити крапки над «і».

Мулен. Pardon! (Посміхається, тре руки, ходить по хаті. Зупиняється). Ні, слухайте, серйозно ви маєте дійсні підстави до таких порад мені? Га?

Сніжинка. Я маю серйозні підстави. Раджу слухатись мене. Потім от що: ви хочете купити полотно Корнія?

Мулен. Хочу. Чудесне полотно... Власне, не так той... школа, розуміється, трохи...

Сніжинка. Не крутіть. Полотно - чудесне. І ви на ньому заробите в двадцять раз більше.

Мулен. О, мадемуазель!

Сніжинка. C’est ça. Нічого! Але раджу вам зараз не купувати. Розумієте? Не купуйте!

Мулен. О? Він виставить її в Сальоні і я вже не зможу тоді купить… Ваша рада...

Сніжинка. Ах, так? Значить, ви не визнаєте один з моїх принципів, що те, чого хочеш, мусить бути більш за все? Ні? В такому разі, adieu! Чорна Пантера не для таких! Фі, жадний!

Мулен. Я вагаюсь між двома родами краси. Полотно і…

Сніжинка. І гроші!

Мулен (сміючись). Гроші - теж краса.

Сніжинка. Фі! Я з вами більше не хочу балакати. Ви розумієте красу?

Мулен. Смію думати.

Сніжинка. Ха! Ви? А хочете, я вам покажу красу. (Хутко повертається до дверей на веранду, ляскає в долоні і кричить): Алло! Алло!

У дверях з’являється худа висока постать Янсона.

Лице непорушно спокійне, виголене, голяндське; у зубах завжди люлька. Очі дивляться на все спокійно, упевнено, а на Сніжинку м’яко і віддано.

В один же час з дверей ліворуч виходить Ріта і, звертаючись до Сніжинки, говорить:

Ріта. Вибачте, але я прошу не кричати так дуже, у нас хвора дитина й це її лякає.

Сніжинка (щиро-злякано). Ах, простіть ради бога! Бідний мій Лесік! Я йому зробила боляче?

Ріта (м’якше). Він став такий неспокійний.

Янсон підходить і мовчки стає перед Сніжинкою з спокійним чеканням у лиці.

Сніжинка. Простіть, Ріто. Більше не буду. Поцілуйте його за мене. Я, бачите, хотіла тільки показати месьє Мулену красу. Він її розуміє тільки в грошах.

Мулен. Pardon, смію сказати...

Сніжинка. Нічого не смієте сказати. Хоч ви й багато пишете про красу, любов і таке інше, а їх не знаєте. Пляшка вина, добрий ростбіф і пікантна проститутка,- от уся ваша краса. C’est ça, monsieur. Янсоне, ви розумієте красу?

Янсон (спокійно пихкаючи люлькою). Сподіваюсь, що розумію.

Сніжинка. Подивіться, який тут етаж.

Ріта. Перший, можете не дивитись.

Янсон, не звертаючи уваги, іде до вікна на вулицю, розчиняє й дивиться вниз.

Сніжинка. Скільки футів буде до землі?

Янсон. З тридцять.

Сніжинка. Янсоне, ви розумієте красу?

Янсон (спокійно, флеґматично). Розумію.

Сніжинка. Станьте на вікно і стрибайте вниз.

Янсон, пильно подивившись на неї, мовчки бере стілець, підставляє й вилазить.

Ріта. Сніжинко, що ви робите? Лишіть! Що за дурниці! Янсоне, злізьте, я не позволяю!

Янсон, не звертаючи уваги, лізе на вікно з люлькою в зубах.

Мулен. Месьє Янсоне, ви б хоч люльку свою лишили тут.

Сніжинка. Янсоне! Злізьте. Я згадала одну істину з євангелля про бісер. Злізьте!

Янсон мовчки злазить, зачиняє вікно, ставить на місце стілець і одходить.

Сніжинка (до Мулена). Можете купувати полотно. (До Ріти). Цей біфстекс хоче купити полотно Білого Медведя! Ха-ха-ха!

Мулен (з витонченою і злісною іронією). Не дивлячись на те, що мадемуазель Сніжинка на цьому втеряє.

Сніжинка. Я? О, прошу. Я нічого не можу втеряти.

Ріта. У чому річ? Я нічого не розумію. (До Мулена). Ви справді хочете таки купити полотно Корнія?

Мулен. З великою охотою, але месьє Корній не продає й не продасть.

Сніжинка. А ви його налякайте, що як не продасть вам, напишете про нього руйнуючу критику, що полотно його - нікчемність. Та і в Сальон можете не допустити. Гроші - сила.

Мулен. Мадемуазель. Сніжинка сьогодні холодна й гостра, як у тундрах Сибіру.

Сніжинка. Скільки ж ви даєте?