т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Дзижка. Принесли?

Мішель. Розуміється. Перш усього, Ольго Устинівно, як я вам казав, я стою иринципіяльно (Дзижка й Чуй непомітно переглядаються) на тому, що сестра неправа. Я - чоловік без міщанських забобонів і признаю тільки вільне кохання. (До Чуя). Вибачайте, ви щось хочете сказати?

Чуй. Так. Ви не можете мені показати листи? Я хотів би подивитись, чи нема помилки.

Мішель (охоче). О, прошу, прошу. (Виймає з бокової кишені пакет, розгортає, витягає один лист і подає). Прошу дуже.

Чуй. Ні, ви мені всі дайте. Там можуть бути чиїсь чужі.

Мішель (добродушно). Вибачайте, я всіх дати не можу раніше, ніж... ви розумієте, що я все ж таки рискую, і як не як - іду проти рідної сестри. Я, звичайно, тільки через те, що принципіяльно.

Дзижка. Ах, так! Я зараз, зараз. (Хапливо виймає наготовлені гроші й подає Мішелеві).

Мішель. Ви розумієте, що я також так сказати... (Уважно рахує, ховає). Цілком вірно. Прошу дуже. (Простягає пакет).

Чуй переглядає.

Мішель. Не бійтесь, помилки не може бути, я міг би бути експертом по часті почерків. Одна рука.

Чуй. Так. Помилки нема. Слухайте, е... добродію, а ви, часом, не знаєте, яким способом у вашої сестри опинились листи Ольги Устинівни?

Мішель (з занадто невинним виразом). Листи Ольги Устинівни? Не знаю.

Чуй. А ви знаєте, що ваша сестра подала в Синод заяву?

Мішель. Про це знаю. Що знаю, то знаю.

Дзижка. Ну, справа скінчена. (До Чуя). Здається, більш нічого?

Чуй. Нічого.

Мішель (встає, прощається). Ну, мені треба поспішити. Ви мені вибачте, що я піду, обіщав сьогодні бути в опері. Здається, трошки запізнився. Всього найкращого! Сюди йти? (Показує на кухню).

Дзижка. Я вас проведу. (Виходить з ним і через якийсь час вертається).

Чуй. Як вам подобається цей достойний брат своєї сестри?

Дзижка (весело). Він - чудовий, Чуйчику. Правда? Якби я не боялась, що він засидиться, я б ще трошки з ним побалакала... Ну, добре, що хоч листи єсть? Ви коли їх оддасте? Завтра? Ну, все ж таки хоч трошки ніби наперед. Ой, Чуйчику, як страшно помалу все це йде. Я теж починаю зневірюватись. Але ми все ж таки поборемось? Правда, Чуйчику? І буде таки...

Марта (входячи). Пані, той жулик знов щось хоче сказати вам; каже, забув.

Дзижка. Ще? Ну, ведіть його сюди.

Марта. Та скажіть йому, пані, щоб не чіплявся до мене. Бо, побий мене сила божа, рогачем голову проб’ю, як зачепить! І тут лізе, халамидро!

Дзижка. Добре, добре... Ведіть його. (Марта виходить). Що ж він там забув? Цікаво! Здається, гроші, як була умова...

Входять Мішель і Марта.

Мішель. Вибачайте, я ще на хвилинку, згадав, як вийшов. (До Марти, показуючи їй вийти). Прошу, прошу.

Дзижка. Марто, вийдіть.

Мішель (підходить ближче). Прошу прощення, Ольго Устинівно, але, як ваш принципіяльний прихильник, зроблю вам наганяй. Ви не дипльоматично ведете свої справи, недипльоматично.

Дзижка. Як так? У чому річ?

Мішель. Навіщо Роман Вітальович написав цього листа сестрі?

Дзижка. Якого листа? Він ніяких листів вашій сестрі не писав. Я, принаймні, не знаю, не чула...

Мішель. Ах, так ви не знаєте? Значить, Роман Вітальович сам писав? Ну, все одно, не дипльоматично, не дипльоматично. Таких листів писати не можна.

Дзижка. Я не знаю. Що ж він писав там? Про віщо?

Мішель. Цього я не знаю, але...

Дзижка. Як не знаєте? Ви не читали, сестра вам не читала?

Мішель. Ні. Вона знає, що ми розходимось у принципах і нічого мені...

Чуй. Чекайте, як же ви кажете, «таких листів писати не можна». Очевидно, ви знаєте, про віщо в йому було?

Мішель (вибачливо, до нього): Я сказав, дійсно, «таких листів», але що саме в йому, мені невідомо. А що не дипльоматично, то це я суджу по тому враженню, яке лист зробив на сестру.

Дзижка. Яке ж це враження?

Мішель. До листа вона була ні так ні сяк. Після ж листа у неї зразу піднявся дух, узагалі, підбадьорилась і шанси її побільшились.

Дзижка. Шанси на що?

Мішель. Очевидно, на те, що Роман Вітальович вернеться до неї. Так, принаймні, я суджу...

Дзижка. Господи! Що ж він міг їй написати?! Голубчику, Михайло Парменовичу, ви не можете якнебудь дістати того листа? Я вам буду дуже-дуже вдячна...

Мішель. Гм!.. Мені здається, що це можна було би... Але... Тут, розумієте, прийдеться через прислугу робити... Підкупити...

Дзижка. Скільки це буде коштувать?

Мішель. Гм... Як вам сказать... Сестра її рощитає, як довідається.

Дзижка. Ради бога, говоріть швидше, скільки це буде.

Мішель. Я думаю, не менше ста рублів.

Чуй. Сто рублів? Та бійтеся ви бога, чоловіче!

Мішель. Ви розумієте, прислуга рискує, потім трус у неї, без місця буде.