Доля - Павло Грабовський
Наче й вітер стих.
Роздались ті гімни хором
Над бароном нашим хворим,
Змученим вкінець;
Йому в ухо слова пісні,
Для нещасних благовісні,
Став шептать чернець.
Стару голову та сиву
До святого того співу
Мручий повернув
І заслухавсь мимовільно
Любих звуків так він пильно,
Що й про смерть забув.
Блискавиця з лютим громом
Як свіне-свіне над домом,
Над рядком ікон;
Затрусилось все навколо...
«Зглянься боже!» - схилив чоло
Зляканий барон.
І з журбою, край могили,
Темні очі його вздріли
Вічну правду там,
Де лжа всяка панувала,
Метушня гніздо звивала,
Кривда мала храм.
Всіх заман заласні 2 пута,
Що з колиски була скута
День крізь день душа,
Враз огидли; хмурий розум
Подихнув на все морозом,
З тьми на світ руша.
Всіх, хто з панської сваволі
Не мав щастя, не мав долі,
В сльозах вік губив
Та спивав гірких мук чашу,-
Всіх барон від того часу
Вільними зробив.
На розп’ятті в тім поклявся
Та й зо світом розпрощався;
Зникла смутку тінь
На обличчі непорушнім,
А чернець звичаєм слушним
Проказав: «Амінь!»
У церковній огорожі
Поховали труп вельможі,
Що рабам дав жить;
Він зітлів; віки минули;
Давно всі вже позабули,
Хто в труні лежить.
Але його добре діло
Поміж людом живе ціло,
Ходить з роду в рід;
Все пишніш росте та зріє,
Ясніш зіроньки зоріє
Того вчинку плід!
Вальтер Скотт
* * *
Спи, дитинонько, спи та зростай, мов сокіл!
Батько твій був народним героєм,
Твоя мати - краса чарувала окіл,-
Вічна пам’ять їм з тихим покоєм!
Спи, дитинонько, спи та зростай, мов сокіл!
Все дістанеш: і ниви, і луки;
Боронити твій сон у нас вистачить сил;
Чуєш: сурм розлягаються гуки?
Спи, дитинонько, спи! А підійде черга:
Сам дружини направиш до бою,
Бо час бою на смерть, лихий час настига,
День визволу веде за собою.
Роберт Соуті
* * *
«Чого голота скиглить так?» -
Спитав мене дукач.
«Глянь за ворота, що там, як,-
То сам,- кажу,- побач».
Білівся сніг. Мороз тріщав,
Хапався нам до вух.
Трусились ми: не захищав
Від холоду й кожух.
Дідусь сивенький нам зустрівсь,
Весь гнеться в три біди.
«Пощо в таку добу поплівсь,-
Питаю я,- куди?»
«Пощо? - відрік дідусь на те.-
Бо в хаті не тепліш;
От і бреду, чи не дасте
На в’язку дров хоч гріш».
Роззуте, голе та слабе
Тиняється хлоп’я.
«Що з дому вигнало тебе?» -
Звернувсь до його я.
«Недужий батечко вмира,
Нам гинуть припада,
Мене й послали геть з двора
По хліб»,- оповіда.
Під ліхтарем сидить блідна,
Задубла до кісток,
Якась-то женщина сумна
З двойком малих діток.
«Невже,- спитав я тут її,-
Тобі не милий світ?
Пожалуй дітоньки свої!»
Вона ж мені в одвіт:
«Мій чоловік за короля
Пішов десь воювать.
А ми... нас голод дошкуля,
Наш жереб - старцювать!»
Причепурившись найгарніш,
Красавиця пройшла,
Нам усміхнулась, ще смачніш
Бровами повела.
«Чи то ж,- промовив я,- така
Ганьба солодка річ,
Що на розпусту виклика
І в сю студену ніч?»
Вона очиці потупля,
Схиляє враз чоло:
«У мене в роті,- одмовля,-
Ще й ріски не було!»
Дукач мовчав та дивувавсь.
«Ходім,- кажу,- чи що?
На запит твій сам люд озвавсь:
То знай же - як і що».
Альфред Теннісон
* * *
Король Едвард на пишне ложе
Поліг з хвороби, смерті ждав.
Чим рятуватись, хто поможе?
Про раду матері згадав.
Вона казала: «Хочеш жити,
Почнеш лякатися труни,-
Знайди щасливого на світі,
Його сорочку одягни!
Смерть і торкнутись не посміє,
Вчинить не здужа тобі зла».
Король віджив, король радіє,
Гінців по царству розсила.
Сказав король - тії ж години
Летять вони на всі кінці
Шукать щасливої людини;
Та марно їздили гінці.
Невже ж ніде нема нікого?
«Спіткавсь!» - цареві донесли.
Але, на жаль, в сіроми того
Сорочки навіть не знайшли.
Томас Кемпбелл
* * *
Знялася буря, дощ полив;
Ревуть вали, лиха година...
Завзятий Ріно прилетів
На берег з донею Улліна.
«Рибалко, швидше дай човна!
Рятуй від лютої погоні!
Страшний Уллін нас доганя:
Кричать їздці, б’ють землю коні».
«Чи ти, козаче, без ума!
Послухай лиш, як хвиля плиска...
Тоненькі весла полама,
Хибкий мій човен, мов та тріска».
«Рибалко, швидше дай човна!
Рятуй! Що нам лиха година?
Ще, може, спиниться вона,
Та не спинити вже Улліна».
Гроза все гірш, чорніш вали;
Улліна чути ближче й ближче;
За ними коні захропли,
А зброя брязкотить зловіще.
«Час добрий! Дальше від гріха!»
