т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Дзижка (з викриком муки). А ви думаєте, я б усе це виробляла, якби хоч на хвилину сумнівалась, що він не любить? Не думаю, щоб мене хто так любив, як любить він...

Чуй. Гм! Ну, тоді справа стоїть серйозніше. Тільки мені здається, що Роман Вітальович не знає своєї жінки, хоч і прожив з нею сім чи вісім літ. На мою думку, вона нікого й нічого не вб’є, хіба що закатить генеральну гістерику. Та й годі. А коли їй дать рублів п’ятдесят у місяць пенсії за восьмилітню непорочну службу, то й істерика не буде така серйозна. Так я думаю, наскільки знаю її.

Дзижка. Ну, ви погано знаєте її... Вона на все здатна, на все, на всяку мерзоту. Раз вона сина робить ворогом батька за те, що той хоче наукою займатись, а не заробляти на неї гроші,- вона на все може піти. І дійсно, що їй зостається, як одберуть у неї сина? «П’ятдесят рублів пенсії». Вона все ж таки має знайомих, родичів, її осудять, вона цього, як вогню, боїться. За що вона візьме ці гроші? Раніше брала немов на дитину. А тепер?.. За спасибі?.. Пенсію? Ну, й що їй? Подумайте сами.

Чуй. Хай заробляє.

Дзижка. Чим? Що вона знає, уміє? Куди вона годна, до чого? Бути законною жінкою, от уся її професія. Заробляє... Дійсно, їй зостається тільки вбити себе.

Чуй. Чекайте... Та як же тепер буде?

Дзижка. А я знаю?

Чуй. Добре. Але ж ви знали про це. Як же ви все таки тягнете Романа сюди?

Дзижка. Як тягнете, як тягнете. Хіба я тягну? Мене тягне. Сам Роман мене тягне. І не він, а його тягне. І потім, мені все ж таки здається, що вона не посміє нічого зробити з Натусем. Вона ж мати як-не-як... Правда ж?

Чуй. Гм! Я вже рішуче нічого не розумію. Здається, я вже не в фарсі граю, а в трагедії. Мати... Добре, «мати». Але ви її так розписали, що я вже не знаю... Мені теж нема особливої охоти брати на себе кров людини, яка б вона там не була.

Дзижка. Ну, це дурниці! Коли вона така, що сама не може прожити на світі, то ми не винні! Що, справді, за церемонії з паразитами. Мало чого вона не схоче.

Чуй. Так воно, так. Але як вона себе вб’є через те, що ми відняли у неї дитину?

Дзижка. Та вона її не любить. Даю вам слово. Ви розпитайте Петра, Романа. Вона сама казала мені, що як родила Натуся, то аж ворожість була. Тепер тільки, може, привикла. А такої материнської любови у неї нема. Ручаюсь вам, Чуйчику!

Чуй. На, за це ручатись трудно.

Дзижка. Ну, то що ж буде? Ви, значить, одмовляєтесь? Говоріть! Майте на увазі, що я все одно не відступлюся. Я буду теж боротись. Нас троє, а вона одна. Ми маємо право боротись за себе так само, як і вона! Так чи інакше, а я не відступлюсь, от і все. Я сама готова вбить її, аби одірвати від нього?

Чуй. Серйозно вас захопило.

Дзижка. Серйозно чи ні, ми не будемо говорити про мене. Ви для нього брались за цю комедію. Вам жалко було, що гине талант, людина. Що ж ви тепер? Розкисли? І вона вас залякала?

Чуй. Бачите, я брався грати в комедії, а не в трагедії. Для цього у мене сцена є. У житті це трудніше...

Дзижка. Та ніякої трагедії нема. Що ви собі вигадали якусь дурницю. Ну, говоріть.

Чуй. Та, звичайно, тепер уже треба грати до кінця... Але коли б я...

Стук у двері.

Дзижка (лякається). Тс!

Чуй (тихо). Це - Петро. (Іде до дверей, одчиняє). А, Роман Вітальович...

Дзижка. Рома? (Біжить назустріч). Де ти був? Чого так пізно?

Роман (входить. Ніяково, нерішуче). Хіба вже пізно?

Дзижка. Не пізно, а... (Робить Чуєві знак, щоб той вийшов).

Чуй. Я на хвилинку покину вас. Ви не бійтесь, як що,- я попереджу вас.

Дзижка. Добре. (Бере Романа за руку, веде до канапи, садовить, обнімає). Чого ж ти пішов із дому? Ти ж умовлявся з Петром чекати на нього.

Роман. Хіба?.. Забув. А він же де?

Дзижка. Шукає тебе... Де ти був?

Роман. Ніде... Так собі ходив...

Дзижка. Від тебе горілкою пахне. Пив?

Роман (засоромившись). Так... трошки... Знаєш, Олю, не треба цього... Га?

Дзижка (холодно). Чого?

Роман. З Христею. Ну, подумай собі, який це для неї буде удар... Сором який... Може ми якнебудь так покінчимо. Може у Семена Семеновича є якінебудь її листи. Я візьму, покажу, ну, і вона... якнебудь...

Дзижка. Перш усього, вона так свої діла обробляє, що ніяких листів її ти не знайдеш. Вона ні одної записки не написала Семену Семеновичу. Це раз. А друге, якби й була, то цим ти її не зламаєш. Мирно вона не вступиться, ти й сам це добре знаєш. Ти от що краще мені скажи: любиш ти мене дійсно чи ні? Ти не бійся, що була тільки інтрижка, у мене їх було десятками.

Роман (жагуче). Ех, якби я тебе не любив! Не було б цього нічого! Жив же досі якось, ну й далі