т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Дзижка. А як вона те саме проти Романа підніме?

Чуй. А вона піймала вас при свідках? Ні, Ольго Устинівно, ви занадто наструнчені. Справа ось де в нас! (Показує кулак). Можете не хвилюватись. А що до того, щоб постаратись, то і без вашого прохання постараюсь. Ви думаєте, мене вже так захоплює роман із цією... гергепою? Дякую дуже.

Дзижка. Нічого, Чуйчику, пострадайте за ближніх. А дуже неприємно, дуже?

Чуй. Досить. Дратує, головне, здорово. Іменно, шкідлива, як кішка, а хитра, як лиса. Вона, наприклад, ні одного листа, ні одної записки до мене не хоче написати? Розумієте?

Дзижка. Ах, каналія!

Чуй. А це важно! Потім, тут у мене вічні історії. Кожного разу вона силує мене присягтись, що я її вважаю за порядну женщину.

Дзижка. Ах, подла!

Стук у двері.

Дзижка (злякано, шепотом). Вона?

Чуй (так само). Не може бути. Вона повинна подзвонить. Ах, це ж Петро й Роман! (Біжить до дверей, злегка відчиняє, дивиться й зовсім одчиняє двері). Ну, входь, перелякав. А де ж Роман Вітальович?

Петро (задиханий). А його тут нема?

Чуй. Ні, не було.

Петро (обурено). Ну, що ти будеш робити з цим дурнем! - вибачайте, Ольго Устинівно.

Дзижка. А де ж він? Де він?

Петро. А я знаю? Казав йому нікуди не виходити, чекати на мене. Приходжу - нема. Пішов, кажуть, давно вже з дому, невідомо куди. Ну, як вам це подобається?

Дзижка. Може, він до мене пішов? Але ж ми умовились, що прийдемо сюди окремо?

Петро. От і роби для нього! Ідіот, їй-богу. Валяє якогось дурака, чортзна що таке. Ну, де його шукать? Якби я знав, я б його з поліцією сюди привів. Йолоп!

Дзижка. А що він вам сьогодні казав? Не хотів чи що?

Петро. А, мало що він казав! Слухати його. Згодився, ну й кінець. Треба й робити так, як сказав. Що ми, справді, дурні якісь, чи що? Не для себе ж комедію цю паскудну розвели. Не розумію я таких людей!

Чуй. Ну, чекай, може він ще прийде. Час є. Мабуть справа яканебудь.

Петро. Яка там справа. Благородство натури показує, от що! Соромно йому, бачите, бідну жінку так скандалити. Жалко. Бо ви ж уявить собі, що вона буде переживать, як ми піймаємо її, нещасну мученицю за ідею. Га? Як вам подобається такий типчик? Хоч зараз у музей під скло став. Одоробало прокляте!.. І зараз же бабило повинно прийти? В якій годині? О восьмій. Ну, от маєте, через чверть години буде тут. А ще як од нетерплячки кохання поспішить, то якрас накриз нас. Не ми її, а вона нас.

Чуй. Не накриє. Вона подзвонить. А я вас на ті двері. А там сами знаєте. Не в цьому річ, а що, справді, з Романом робить? Може, відкласти на другий раз? Ще нічого не пропало.

Петро. А! - тобі добре говорить...

Чуй. А тобі що? Чим ти страдаєш. Мені добре. Дякую... Іменно добре тобі...

Петро (змішується). Та надокучило. Я хочу виїхать.

Чуй. Ти? Виїхать? Куди?

Петро. До Петербургу.

Чуй. Грудну жабу лікувати?

Дзижка. Покиньте, Семене Семеновичу. Як же буде? Відкласти чи ще пошукати Романа? Петро, голубчику, збігайте ще до мене, може він там. Це два кроки. Як нема, відкладем на другий раз.

Петро. У нього є ключ до вашої квартири?

Дзижка. Є. З улиці буде видно, чи він у мене: там світитиметься.

Петро. А як буде, коли прийде та?

Дзижка. Якщо вона прийде поперед вас, то я чекатиму вас на вулиці, перед будинком. А як не буде, ідіть сюди.

Петро. Добре. (Сердито виходить).

Павза.

Чуй (насмішкувато). Невже мої любовні страждання з бабилом підуть марно? Досадно. Коли б я знав, що він жалісливий і милосердний, я б хоч себе пожалів.

Дзижка (похмуро). Тут діло не в жалості.

Чуй. А в чому?

Дзижка мовчить

Чуй. Невже, справді, ревнує? Оце добре було б! Ще дивись, кинеться на мене з револьвером. Дякую найкраще... Merci beacoup. Ха-ха-ха!

Дзижка (нетерпляче). А, дайте спокій з цею ревністю. Нікого він не рівнує.

Чуй. Так у чому ж річ, чорт забирай!

Дзижка. У Натусеві, ось у чому!

Чуй (помалу). У На-ту-се-ві?

Дзижка. Він не може його покинуть.

Чуй. Навіть для вас?

Дзижка. Навіть для мене.

Чуй. Так ми ж для цього самого й комедію цю завели! Не будь Натуся, навіщо такий похід на бабила? Викинув її за двері та й по всьому. Власне, для Натуся це все. Хіба він цього не розуміє?

Дзижка. Він боїться, що нічого з цього не вийде, що вона все таки Натуся не дасть, хоч і присудять законом, що вона вб’є і себе, і Натуся.

Чуй. Скажіть, Ольго: він вас любить,