т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Дзижка. Тш!.. От який! Ви не вмієте грать. Вогонь, вогонь.

Петро (тікаючи до вітальні). Вогонь. Вогонь.

Чуй (позаду Христі). Вогонь, вогонь, бережіться.

Христя зараз же повертається на його голос.

Дзижка помалу тягне Романа у вітальню, зазираючи йому в очі. Зникають.

Петро стоїть біля дверей і підморгує Чуєві, показуючи на Христю руками, немов обнімаючи її.

Чуй (хитає головою). Вогонь, вогонь.

Христя. А, тут хтось єсть. (Стрибає й ловить Чуя, обмацує). Це хто?

Чуй немов вириваючись, обнімає її й пригортає.

Христя (не вириваючись). Це хто?

Чуй. Вогонь.

Христя (скидає хустку). Ну, жмуріться ж коли так!

Петро. Уже піймали? Е, я так не хочу! Чуй піддався! Панове, не піддаваться. Чуй, зав’язуй собі. Чуєте, Ольго Устинівно, піддаються. Заборонити піддаватись.

Дзижка. Панове! Я пропоную не в чергу зав’язать очі Роману Вітальовичу за те, що він такий кислий. Приймається?

Усі. Приймається, приймається. Роману, Романчику!

Роман (несподівано охоче). Давайте! Прошу. Але держіться! Піймаю, намну боки. Лучче тікайте!

Чуй. От це я розумію!

Дзижка. Браво! Давайте хустку! Ну, побачимо!

Христя. Тікати можна скрізь?

Роман. Куди хочете! Але бережіться.

Дзижка. Ви кого лякаєте?

Роман. Вас!

Дзижка. Ого, мене не піймаєте. Держіть лучче голову.

Роман. Побачимо. Тільки ж ви не душіть так, мені дихать нема чим.

Дзижка. А ви ротом дихайте, неодмінно носом. Е, руками не можна!

Роман. Та душить. Ну, вже?

Христя. Чекай, чекай! (Шукає очима Чуя, підбігає до нього, бере за руку й тихенько веде до стіни). Уже?

Дзижка (кілька раз вертить Романа, одбігає і кричить): Уже!

Роман починає ловить. Видно, що він, дійсно, нічого не бачить. Кидається в один бік, у другий. Христя пронизувато скрикує, бігає. Дзижка й Петро шарпають Романа ззаду й кричать: «Вогонь, вогонь».

Христя і Чуй тим часом вибігають у вітальню і видно, як Чуй бере за руку Христю. Зникають.

Дзижка киває Петру на вітальню. Той скоренько підходить і зазирає.

Роман у цей час піднімає рукою хустку, підходить до Дзижки, ловить її і, повернувшись спиною до вітальні, скажено цілує її.

Дзижка (вирвавшись, злякано дивиться в бік Петра і кричить): Піймав! (Зараз же кидає в нього серйозним поглядом і відходить убік).

Роман із чудною посмішкою, витираючи піт, сідає на канапу.

Петро (хутко озирнувшись). Уже? А ті заховалися аж у вітальню. Ей, виходьте, Роман уже піймав. Тепер жмуриться Ольга Устинівна.

Дзижка. Ні, я стомилася, не хочу більше. Та й додому час уже.

Христя (в дверях). О, куди так рано. Посидьте ще! Куди спішити?

Дзижка. Ні, я не можу, голова заболіла.

Петро. О! І в вас голова! Може, жаба завелася? Чи не заразились ви од мене?

Дзижка. Може й жаба. Семене Семеновичу, ви йдете?

Христя. Та що таке? Чого так раптово? Може ви чогось образились? Ольго Устинівно! (Подивляється на Романа й на неї).

Дзижка (помітивши її погляди, поспішно з сміхом). Та їй-богу ж нічого. Хіба ви не знаєте ще мого поганого характеру, як каже Роман Вітальович. Стомилась і вже починаю вередувати. Даю слово, що нічого нема. Та й чого ради, що ви, Христос із вами! Семене Семеновичу йдемо?

Чуй. Можна. Та вже, здається, нерано.

Мішель (входячи). О! А ви вже не граєте?

Христя. Еге, драстуйте!.. А ти де був?

Мішель. А я пивця діставав. Та вже не граєте?

Дзижка. Ну, прощайте! (Простягає руку Романові).

Роман (винувато). Та, може, справді, ще посиділи б, га? Чого ви так спішите?

Дзижка. Ну, нічого. Сам, мабуть, радий, що йдемо, а ще хазяйські делікатності відпускає. (До Христі). Прощавайте.

Петро. Ну, то й я вже разом. Adio, mio, caro. (Стискує Романові руку. Всі прощаються).

Христя. Ну, от які, їй-богу!.. Та заходьте частіше! (Йде у сіни за ними, Мішель за нею).

Дзижка. Не бійтесь, надокучимо ще! (Виходять).

Роман сам, почуває себе ніяково, соромно.

Дзижка (хутко входячи в капелюху). Тут я десь, здається, свої рукавички забула. (Озирнувшись на сіни, тихо до Романа): Завтра прийдете до мене? Після восьмої. Прийдете?

Роман (розтеряно). Ольго Устинівно, простіть.

Дзижка. Прийдете, я вас питаю? Ну?

Роман. Прийду.

Дзижка. І нікуди не поїдете? Ні? (Озирається, потім нахиляється і грозить): Я вам задам. (Потім виймає рукавички з-за пояса, махає ними і кричить): Урра! Найшла рукавички!

Христя (на порозі). Єсть? А де були?

Дзижка. Он там, на дивані!

Петро. Єсть? (Входить у хату). Може пошукати?

Дзижка. А це що?