т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Роман. Не розумієте?

Дзижка. Абсолютно нічого не розумію! Чоловік тікає на село через те, що без дозволу жінки занімався не в бібліотеці, як їй казав, а у свого знайомого. А стрілитись ви не думаєте?

Роман (різко й злісно). Ну, це вже вибачайте!.. (Встає, підходить до столу й наливає вина в шклянку). Випить зо мною не хочете? За мій від’їзд?

Дзижка. Ви щось занадто сьогодні пили, я помітила.

Роман. Невже ви мене помічали сьогодні? Дивно! (П’є). Простіть мені, Ольго Устинівно, я дійсно сьогодні трохи більше випив і плету вам дурниці. Мені треба серйозно попрацювати перед університетом і тому мушу виїхати. Дуже вам дякую за вашу милу, затишну кімнату, але, на жаль, не можу більше нею користуватись.

Дзижка (прибільшено весело). Ну, це інша річ. Це я розумію. Ну що ж? Бажаю вам успіху в роботі. Ну, а тепер ходім у вітальню до гурту.

Роман. Прошу, прошу,- я зараз.

Дзижка. Ну, як хочете. (Виходить. Видно, як вона щось говорить Христі, показуючи на їдальню).

Роман наливає ще шклянку й п’є.

Христя (поспішно входить). Ромасю, а ти ж чого тут сам? Чого ти такий сьогодні? Га? Може ти на мене за щонебудь ображений? (Допитливо і злодійкувато бігає по ньому очима).

Роман. Який же я? (Теж ніяково подивляється на неї). Який же я? Що ти так чудно дивишся на мене? Яка ти рум’яна!

Христя. Господи! Цей Чуй такі анекдоти розказує. Не подобається мені, Романчику, цей Чуй. Багато про себе думає, потім, видно, людина розпущена. Несимпатичний. Нахабно так поводиться. Ти помітив,- за столом? Правда?

Роман. Що за столом?

Христя. Та нічого, розуміється, особливого. А так... Ну, та бог з ним. Тобі він, здається, подобається?

Роман. Подобається... По-моєму...

Христя. Ну, й добре, Романчику, аби тобі подобався, а я задоволена, що у нас все таки люди бувають. А яка симпатична ця Оля! Правда? Знаєш, вона серйозно таки закохана в Петра. Дай бог, щоб у них щось вийшло таки. Що тобі? Голова болить? Не пий, більше, Ромасю, від цього голова ще більше розболиться.

Роман. Ні, може якраз пройде. (П’є). Слухай, Христю, ти прости мене, я винен перед тобою, але...

Христя. За що? Чим винен?

Роман. Ну, всім... поводженням своїм. Мені хочеться загладити перед вами і я, знаєш, що надумав? Я поїду до Глазуненків місяців на два на село й закопаюсь у роботу. Га? Як ти на це?

Христя. Як? А ми ж як?

Роман. Грошей у нас вистарчить, а призначення якраз буде місяців через три. Га? Що ти думаєш?

Христя. А ти таки думаєш, що краще в університет?

Роман (боязко). Я не знаю. Ти ж сама казала ще вчора, що... Я їй-богу, Христю, не можу більше про це говорити.

Христя. Ну, добре, добре... Ми ще потім поговоримо про це. Ходім туди, а то покинули гостей. Давай руку, давай! (Веде його в вітальню).

Назустріч Дзижка під руку з Петром.

Христя. Правда, Романе, чудесна парочка?

Дзижка. Погано тільки, що в одної половини цеї парочки щось квака у грудях. Ану, дайте, я вас вислухаю. (До Христі й Романа). Ідіть собі, ідіть, я буду ставить діягноз. Стороннім - забороняється.

Христя. О, в такому разі, Романе, тікаймо швидше звідси. (Зо сміхом тягне Романа в вітальню).

Дзижка (хутко). Слухайте, голубчику, він хоче завтра їхати кудись на село. Розумієте? Місяців на три? Що ви скажете? Га?

Петро. Куди на село?! Чого?

Дзижка. А я знаю? Поїду, каже, на село. От тобі й маєш!

Петро. От туди к бісу! Ви, мабуть, переборщили трохи?

Дзижка. Нічого я не переборщила. Сама знаю. Прошу без нотацій. Треба, щоб Чуй швидше там...

Петро. У Чуя, здається, сьогодні посувається. Але хіба ви не можете зробити так, щоб він не їхав?

Дзижка. Ого!.. Але я хочу, щоб у Чуя швидше йшло.

Петро. Та для чого вам так не терпиться?

Дзижка (б’є його по губах). А не ваше діло! Розумієте?

Петро бере руку й цілує.

Дзижка. О? А це що?

Петро (ніби жартівливо). Та я ж ваш наречений.

Дзижка. Ну-ну-ну! Я вам дам!.. Слухайте, давайте танцювати. Добре?.. Тільки ви мене не просіть до танців.

Петро. Романові зоставить?

Дзижка. Ну, розуміється.

Петро. Добре! (Піднято). Ех, Романе, Романе! Ну, все одно. Як то говорять руські: «взялся за гуж, не говори, что не дюж». Правда? Нічого не розумієте? І я не розумію. А через те - гайда танцювати! (Біжить й кричить). Панове! Ольга Устинівна пропонує танцювати. Танцювать! Мішель, грайте!

Христя. Танцювать, танцювать! Мішель, серце, грай! Вальс, вальс! Семене Семеновичу, будете?

Мішель сідає за піяніно й грає.

Танцюють: Чуй із Христею, Дзижка з Романом. Танцюючи входять в їдальню.

Олімпіяда Іванівна входить і з посмішкою дивиться. Чуй раптом покидає Христю, підбігає