т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Петро. Е, де там! Якби то. Сил не було більше жити. Хіба тут можливо...

Чуй. Слухай. А знаєш шо? У мене крутнулась одна ідея. Що, якби його закохать у когонебудь? Га? Може б, розійшовшись, він тоді якось... твердіше держався б? Га? Як ти думаєш?

Петро (мовчить. Захоплено). А це, брат, ідея! Знаєш? Їй-богу, це ідея і не погана. Театральна трохи, ну, та...

Чуй. Чого театральна? Зовсім проста. Кохання, голубе, така штука, що й гори розломує. А в мене єсть і об’єктик гарненький. Знаєш нашу Дзижку? Новеньку? Будучу примадонну?

Петро. Ну? Її?

Чуй. А що ж! У неї єсть якраз підходяща для нас риса: вона не може стерпіти, коли знає, що єсть десь мужчина, який не закоханий у неї. Їсти, спати не буде, а закохає. Та ще як хоч трохи цікавий, то за всяку ціну постарається. Жонатий, не жонатий - їй наплювать. Дзиґа, одним словом. Та й сама нічого: гарна, весела, молода, артистка, талант.

Петро. Гм!.. Дзижка... Вон то, правда... Тільки актриса, брат... Мало серйозного, легка інтрижка... А тут треба посолідніше...

Чуй (ображено). Ну, знаєш, серце, у тебе на артистів погляд з передмістя. Що значить «мало серйозного?» А ти не знаєш, що через Ольгу Устинівну, оцю саму Дзижку, троє душ на той світ пішли райські яблучка їстоньки. Га? Ага!

Петро. Та я ж нічого... Хай буде... Тільки, слухай, як же це зробить? Бабило його нікуди не пускає. Треба якось хитро. Ревнива, як тигра.

Чуй. А ми й тут собі раду дамо. Будем перші кроки робить прямо в неї під носом. Розумієш?

Петро. Ну, знаєш, це небезпечно...

Чуй. Іменно, це найбезпечніше. Перш усього, Дзиждці все скажемо, всю історію і пляни. Компрене - парле? Обов’язково. Її захопить священна місія. Потім так: для замазки очей бабила треба, щоб ти взяв на себе ролю закоханого в Ольгу Устинівну. Розумієш?

Петро. Гм... І це трошки небезпечно. А як із ролі та в серйоз перейду?

Чуй. Це - твоє діло. Але ж ти свинею не будеш. Тут діло серйозне.

Петро. Нуда, я жартую! Добре. Хай так.

Чуй. Ну, от. І закликаємо Дзижку прямо сюди. А бабилу скажемо, що ти закоханий... Сам їй скажеш і попросиш помочі. Вона мабуть сватати любить?

Петро. У, хлібом не годуй?

Чуй. Само собою. Ну, от. А тут уже ти з Дзижкою коло Романа. Йому, розуміється, ні слова.

Петро. Ну, звичайно. Чекай! А знаєш, яку ще штуку можна підвести? От ловко було б. Закохать у когонебудь бабила! Га? Вона зразу клюне, о, за це боятись нічого! А потім, розумієш, накрить і развод формений. Сина забрати! Га?

Чуй у захваті, беззвучно сміється.

Петро (підскакує, робить радісні па). Урра!.. Тільки чекай, кого б нам на цю місію знайти?

Чуй (весело). Ну, це знайдеться!

Петро. Слухай: знаєш що? Берись ти! Га?

Чуй (злякано й обережно). Я? Та що ти, бог з тобою! Отуди к бісу.

Петро. Та чому? Ти їй, до речі, дуже подобаєшся. Це вона тебе сьогодні через те так прийняла, що під таку руку ти попав. А взагалі вона дуже до тебе... Як ти на сцені, так вона очей не зводить.

Чуй. Ну, слухай, жарти жартами, а треба серйозно подумати. (Роздумливо). Кого ж би тут?

Петро. Та які жарти?! Я цілком серйозно. От диви! Та що тобі, як ти візьмешся?

Чуй. Ну, Петре, покинь... Та й, узагалі, мені здається це зайвим. Досить, як Роман Вітальович...

Петро. Те само собою... Але яка ґарантія? Її тільки законно, розумієш - законом треба ловити, голубчику. Чуйчику, серце, берись! Це страшно інтересно буде. Я раб твій до смерти, як ми її спіймаємо. Краще тебе не знайти. Ти, перш усього, Дон-Жуан страшенний. Їй-богу, не підмазуюсь! Щиро, від серця говорю. А потім ще когось шукай та щоб уподобався їй. А тут уже справа стоїть на колесах, тільки вези далі. Чуйчику! Ну, що тобі таке? Забавишся.

Чуй. Гм!

Петро. І для Романа послугу зробиш. Сам же кажеш, що серйозне діло. Га?

Чуй. Хіба що для Романа Вітальовича...

Петро. От спасибі. (Підскакує). Ура! Н-ну, та й реготать же буду. Чекай! Нам же треба деталі обговорити. Дзижку не можна як актрису представляти. Правда? Хай буде якась панночка, що не хоче зустрічатись не в поряднім домі. Це бабилу буде лесно. Правда? Ну, та ми ще побалакаємо. Час є. От треба б тебе сьогодні з нею познайомити. Зручно дуже. Нічого, Роман дістане грошей, вона подобрішає.

Дзвінок.

Петро. О, це мабуть, якраз і Роман. Держись, Чуйчику. Та не бійся... Ну, та ти, правда, собаку з’їв і цуценям закусив на бабах.

Роман (входить, має ніяковий, заклопотаний вигляд. Швидко йде наліво, говорить): Я зараз, ще хвилинку... Одну хвилиночку. (Зникає).

Петро. Не дістав. Погано. Дуже погано. (Прислухається. Зліва голосна розмов і крик). Не дістав. Лається. От, паршива справа!.. Затягнеться діло. Виїде, потім знов назад. От біда! (Ходить, чучверить голову).

Роман (входить, до Петра). Іди сюди, Петре... Два слова... Може б ти пішов побалакав там? Га?.. Ходім удвох.

Петро (мнеться). Гм!.. А як