т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Ріта. Прощай, мужу мій, Білий Медведю.

Корній (слабо посміхаючись). Прощай. До завтра. Як страшно і солодко хочеться спати...

Ріта. Спи, Спи... (Суворо і скорбно дивиться на нього).

Скрипка все грає, тужно і жалісно. Ріта раптом здригується, тихо встає і йде до полотна.

Корній (тихо). Ріто! Куди ти?

Ріта. Я зараз. Спи, спи... (Підходить до полотна, знімає його з мольберту, бере з столу ніж і розрізає).

Корній (слабо). Що там, Ріто?

Ріта. Нічого, милий, нічого... Спи спокійно. Спи тепер.

Вертається, пригортає до себе Корнія, цілує Лесіка, потім мужа, кладе голову йому на плече і з щасливою, стомленою посмішкою заплющує очі.

Скрипка грає серед мертвої тиші.

ЗАВІСА.

П’єса на чотири дії

Роман Вітальович Возій - молодий учений.

Христя Парменівна - його жінка.

Натусь - їхній синок, літ 6-ти.

Петро Вітальович - брат Романа, художник-маляр.

Мішель - брат Христі.

Олімпіяда Іванівна - тітка Христі.

Дзижка Ольга Устинівна - актриса.

Чуй-Чугуєнко, Семен Семенович - актьор.

Марфа - прислуга у Возіїв.

Їдальня у Возіїв, середнього достатку. Понад лівою стіною канапа. Біля неї - двері в інші покої. Просто - двері в вітальню. У тій же (задній) стіні - двері в сіни. Між двома дверима - шафа-буфет. Праворуч - двері в кухню. Посередині – стіл; на ньому - лямпа й посуд після їжі.

На канапі сидять Роман і Петро.

Похожі один на одного, Роман крупніший з вигляду, злегка на підпитку.

За столом сидить Мішель і щось майстрить.

Риси лиця невиразні й дрібні, єсть схожість із сестрою.

Коло столу порається з посудом Христя.

У рухах, в лиці, в голосі, напружена роздратованість і рішуча завзятість. Манера говорити - швидка, стрибаюча, невпинна й монотонна. У моменти дужчих переживань з’являються різкі й крикливі ноти.

Христя й Роман говорять одночасно, але чути майже тільки Христю. Христя звертається до Романа, а Роман до Петра. Христя все більш і більш дратуючись, Роман усе спокійніше й лагідніше. Петро слухає Романа, дивлячись униз і тільки часом коротко і з непокійною увагою зиркає на Христю.

Роман. Нічого. Входимо ми. Уяви собі, ніколи не думав, що він такий. Сивенький, як голуб. Вур-вур,- балакає. Ах ти ж дідусю! Їй-богу. Знаєш, брат, трохи я його не обняв! Старенька його така сама, сивусенька, малюсенька...

Христя. І не думай, що я так покину це! Я не можу більше так. Це неможливо. І я тобі говорю, Романе, Романе! Я до тебе звертаюсь. Чуєш? (Павза. Роман говорить). Ах, як інтеліґентно, гарно! Це - зовсім манера вчених.

Роман (лагідно). Дай спокій, Христю. Поговорила трошки і буде. (До Петра). Ну, так. І уяви собі...

Христя. Нам треба покінчити розмову, я прошу в тебе десять хвилин. І в кожнім разі ти міг би поводиться делікатніше. Це - грубість і хамство. Хамство!

Роман. Ну, чого ж ти лаєшся?

Христя. Бо ти - хам. Ти користуєшся тим, що ти можеш не слухати мене, і ображаєш. Але я принципіяльно цього не допущу зо мною. Я маю право вимагати людського поводження з собою. У тебе ніякого великодушшя нема. Я це тобі прямо й щиро говорю. Ти ображаєш людей, які слабіші за тебе, які у тебе в руках. Ти хочеш бути ідейним, передовим, а гірше всякого чорносотенця! Прошу мене не перебивать. Я завжди слухаю, коли ти... Я тобі приведу приклади, коли тобі треба. Учора, наприклад...

Роман одвертається до Петра й говорить далі, але тихо, так що чути тільки невиразне буботіння.

Христя. Ага, ти не любиш слухати. Ти тільки другим вичитувать. О, це цілком по-інтеліґентському! Це цілком інтеліґентська манера. Так само, як радити другим працювать, а самому по цілих днях сидіти по шинках з веселою компанією. І при тому жінка мусить сидіти дома коло кухні й дитини. Зовсім ідейна людина, наукова сила.

Роман (перестає балакать і, видно, здержує себе; ще лагідніше й тихіше). Ну, годі, Христю. Це не поможе. Я сказав тобі, що не можу,- і не можу.

Христя. А приходити п’яним можеш? А по цілих днях дома не бути можеш?

Роман. Навіщо гіперболи? Сама ж знаєш, що мені неможливо це. Дай спокій, Христе.

Христя. Я не можу дати спокій. Я також не можу. У нас грошей нема. Ми живемо, як міщани, дрожимо за кожну копійку. Не забувай, що в нас дитина. Коли ти чесна людина, ти повинен знати, що не маєш права дбати тільки про себе! Ти можеш так само займатись наукою, як і тепер, але ми будемо забезпечені.

Роман. Найпізніше через місяць мене призначать приват-доцентом. Ми будемо багатші.

Христя. З жалуванням якихсь паршивих сімсот-вісімсот рублів на рік? Ти сказився? Я тобі кажу, що ти егоїст! От що! Тобі пропонують шість тисяч на рік і ти одмовляєшся під тим приводом, що твоє призвання - наука. А ми повинні картоплю їсти.

Роман (глухо). Хто - ми?