т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Роман (піднімаючи голос). Та кажу ж, нема! Чорт з ними, якби були... Ну, вибачай, вибачай... Ти ж знаєш мій характер... Нема, Христю, всього десять рублів. Завтра обіщали за роботу заплатить.

Христя. Петро Вітальович може дати до завтра.

Петро. Нема й у мене, Христю Парменівно.

Христя (злісно). Брешете!

Петро. Ну, чого ж ви лаєтесь?

Христя. Бо терпіть не можу брехні! Я сама бачила, як ви сьогодні давали Марті розміняти сто рублів.

Петро. Їх нема вже... Слово даю...

Христя. Брешете.

Роман. Христю... Ну, як же можна...

Христя. Так не даси? Ні?

Роман. Завтра, Христю...

Христя. Не треба завтра. Я знаю. Це така сама історія, як із Мартою. Вона все завтра і завтра рощитується.

Роман. Та за що ж її рощитувати? Куди вона піде з дитиною?

Христя. Куди хоче! Туди, де нагуляла дитину. У нас теж не приют. У нас своя дитина. Тобі нічого, а я мати, й хочу дати своїй дитині чисту й моральну обстановку. А потім - не хочу мати в домі злодіїв. Це вона вкрала мій золотий годинник. Вона й більш ніхто.

Марта (вбігаючи, при цих словах зупиняється, сплескує руками). Ой, господи! Та що ж ви, пані, кажете? Та я ж своїми очима бачила у панича Мішеля цей годинник. У жилетці, у кишеньці, як...

Христя. Що?! Та як ти смієш? Брешеш ти! Мішель! Мішель! Та я тебе за ці слова...

Дзвінок. Марта вибігає одчинять.

Роман. Годі, Христю, хтось прийшов! Негарно.

Христя. Та як вона сміє!.. Плювать мені... Мішель!

Входить Чуй-Чугуєнко.

Він - бритий, чепурний, важкуватий; говорить, як деклямує.

Чуй (уклоняючись). Можна до вас, Романе Вітальовичу? Зібрався таки, як бачите на власні очі. Я за вами, ви готові?

Христя. Роман Вітальович занятий, він нікуди не піде. Ні в ресторани, ні в публічні дома. У нього є сім’я. Прошу це пам’ятати. Не маю чести бути з вами знайомою, але давно збираюсь вам сказати це.

Чуй, ошелешений, пнеться назад до дверей.

Роман (скаженіє, підходить до Христі, хапає її за руку й виводить). Як ти ще слово... я... я...

Христя. Пусти мене! (Вириває руку й біжить до себе).

Чуй. Вибачайте... Я не знав... Бувайте здорові.

Петро (підійшов до нього, бере за руку, сміється). Нічого, сімейна іділія... Не обурюйсь і мовчи.

Роман. Я вас дуже прошу простить... Я не занятий і можу піти... Але ви посидьте трошки... Обов’язково... Прошу...

Петро усаджує Чуя на канапу, сам сідає поруч. Роман схвильовано ходить по хаті.

Чуй. Але, їй-богу, панове, може я не в час, то я собі піду. Це ж успіється. У цей сезон п’єса йтиме раз двадцять...

Петро. Сиди! А то, брат, тут тобі таку п’єсу покажемо... Це навіть добре, що ти прийшов.

Роман (до гостя, намагаючись бути жартівливим). От, знаєте, паскудний характер маю... Можна подумату, що тут ціла баталія була. Ха-ха-ха. Ну, якже ви ся маєте? А ми думали, що ви й не зайдете сьогодні. Може, закусите щонебудь?

Чуй. О, ні, дякую. Я тількищо по обіді...

Роман. А то б чарчину... Га?

Натусь (убігає в кімнату і з порогу в сльозах кричить, тупаючи ногами). Поганий! Поганий! Жулік! Я не люблю тебе. (Вибігає з плачем).

Роман, хутко обернувшись, застигає. Петро обурено хльоскає себе долонею по коліні.

Чуй (сміючись). На кого це він з таким темпераментом?

Роман (жартівливо). Та на мене ж, на тата... Гм! (Раптом хутко іде наліво, але біля дверей озирається й говорить до Чуя). Вибачте, я на хвилинку, зараз прийду.

Чуй (злегка підводячись). Прошу, прошу.

Роман виходить.

Петро (схоплюючись, у палкім обуренню шпурляє цигаркою об землю). От і готово! От і кінець! Тепер буде все, що їй треба. Н-ну, подла баба! Ай, подла! Ай, подла! (Як від болю крутить головою й бігає по хаті. Зупиняється перед Чуєм). Ти бачив, як він зблід? Бачив?

Чуй. Та... так ніби... Це вразило його.

Петро. «Ніби!» Це - ніж вона йому всадила в саме серце. Здоровенний, кухоний ніж. «Ніби»! (Бігає, прислухається наліво, до Чуя). Слухай: ти бачив колинебудь, щоб якась чужа людина насіла на другу й робила з нею, що хотіла! Без усякого права, без логіки, без... ну, я не знаю...

Чуй. Дуже часто.

Петро. А, дуже часто.

Чуй. На кожному кроці. У нас у трупі...

Петро. А, у вас у трупі!.. У вас у трупі?.. Ваша трупа - рай, едем, Аркадія в порівнянню з цим. На каторзі, в шахтах - рай. Присягаюсь!.. Там експлуатують, мучать твоє тіло, а тут... Якась паршива, вульгарна баба (хутко озирається, тихіше) якась баба - роками-роками! - коверзує людиною. Та як? Знаєш, що зараз тут діється? Посуди сам. Чекай. Що ти скажеш про Романа? Що про нього говорять, як про наукову силу?