т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
Ріта помалу підводиться, чудно дивиться на нього, посміхається й позує.
Корній (з одчаєм). Ну, от! Знов пропало... Знов не те... Дивись на Лесіка.
Ріта. Я трохи стомилась... Дай я спочину... Я зараз... У мене голова болить. І в тебе болить?
Корній. А, боже, так же не можна... Ну, сідай…
Ріта (підходячи до нього). Трошки спочиньмо. Голова не болить? Ти не стомився?
Корній. Трохи болить... Ну, та нічого... Сідай, Ріто...
Ріта. Може випити трохи аспірину або чогось, щоб голова не боліла, бо я так не можу... Ось у мене єсть каплі, я зараз... (Виймає з-за корсажу пляшечку, підбігає до столу, хапливо, дрижачими руками, але з рішучим суворо-диким поглядом, наливає в шклянку води і потім із пляшечки. Несе Корнієві). Хочеш, Нію. Голова не буде боліти. Може ти сам винен, що у мене не такий вираз, не так бачиш, стомився, голова болить На, випий, голова свіжіша буде... Ну, швидше, потім я... І будемо далі працювати... Ну?
Корній. Та чи можемо? А голова справді болить... (Бере і п’є).
Ріта (вся зацепенівши, дивиться на нього). Усю, усю!
Корній. Фе, яке воно!
Ріта. Нічого, тепер усе пройде!.. (Біжить до столу, наливає води, дивиться на Корнія, що вдивляється в полотно, і не п’є. Біжить назад). Ну, тепер далі!.. Я вже... Тепер пиши всю ніч... О, тепер ми цілком інакше все зробимо... Тепер ми вже не розстанемося, ні-ні... Я ж знаю, що ти це думав... Тепер ми знайдемо нову форму, ми будемо вільні, щасливі, ми сім’ю для мистецтва збудуємо. На цьому трупику, правда? Правда, мужу мій? Правда?
Корній. Ріто, Ріто! Не хвилюйся ж так, сиди тихо...
Ріта. Як Лесік? Ха-ха-ха! Нічого, будемо всі, як, Лесік... Ми всі троє - одно. Чуєш, правда, ми всі троє - одно?
Корній (не чуючи). Ріто, в тебе знов нема того. Ріто, так же не можна... Я покину, коли так... А, боже!.. Фу, голова ще більше стала боліти.
Ріта. Болить?.. Уже?..
Корній. Що «вже»? Ще болить, а не вже...
Ріта. Чи той, ще... болить… Може ти зморився дуже?
Корній. Ні, нічого… Щось трохи ноги... Але нічого... Сядь лучче, Ріто...
Ріта (надзвичайно тихо): Я сяду... Так?..
Застигає й дивиться на труп. Знову скрипка грає тужно і скорбно. Ріта все більш схиляється на труп.
Корній (шепоче). Тепер єсть знов... От тут. Так-так... Це воно... Воно, воно...
Ріта (тихо, чудно): Воно? (Посміхається).
Корній. Так-так, нічого, нічого, посмішка ця нічого… Тепер добре... (Малює). Ах, тільки голова болить... І ноги... не стоять... Якась слабість... Сиди, сиди... (Малює, скрипка грає).
Ріта (тихо підводиться, урочисто підходить до Корнія). Буде, Нію... Спочинемо... Годі, любий... Тепер треба спочинути.
Корній (слабо). Ще б трошки, Ріто...
Ріта. Ні, годі... Тепер уже годі… Нам треба вже спочинути. Правда?
Корній. Щось голова і ноги... Ну, спочинемо трохи.
Ріта. Спочинем, спочинем... Там, на канапі, правда? Візьмемо туди Лесіка і всі спочинемо... Ходім! (Веде його, бере труп і йде за ним).
Корній. Навіщо Лесіка? Може би нехай там?
Ріта. Ні-ні, він з нами. Ми всі троє - одно. Правда? Тепер ми всі троє - одно... Правда?
Корній (сідаючи на канапі, стомлено). О, як я стомився, слабість така по всьому тілі... Але гарно... Нам, Ріто, треба спочити. То правда... Завтра ми будемо цілий день. Я мушу скінчити... Ми, Ріто, пережили багато... Ну, нічого... Зараз уже лучче. Правда?
Ріта. Правда, любий, правда. (Кладе Лесіка посередині між собою й Корнієм).
Корній. Це Лесік? О, яка слабість. Я чую, що засну... (Заплющує очі й далі говорить з заплющеними очима).
Ріта. Засни, засни... Ми всі заснем. Я тільки вип’ю води і теж... Я зараз... (Біжить до столу, наливає в шклянку з пляшечки і випиває. Біжить назад, сідає, обнімає Корнія, пригортає до себе й тихо говорить): Тепер усі заснемо... Правда? Як гарно грає скрипка. Вона нам грає... Нам, щоб ми заспокоїлись і заснули. Ми знайшли вже нове... Правда, Нію? Ти віриш мені тепер, віриш, що я вже інша?
Корній. Не знаю, Ріто, не знаю... Я хотів би тільки вірити... Бо я, Ріто, так не можу, як було... Я більше так не можу.
Ріта. Я знаю, знаю... О, я знаю, що ти не можеш... І через це... тепер буде інакше... Зовсім інакше...
Корній. А за Лесіка... ти простиш мені?
Ріта. Простю, простю, єдиний мій, за все простю... Ти любиш мене, скажи?
Корній. Люблю, Ріто, люблю такою, як ти зараз...
Ріта. Правда?.. І я люблю... І Лесік любить... І ми всі троє - одно... Як колись... О, тепер ми не розстанемося... І нікуди ми вже не підемо, ні до Сніжинок, ні до Муленів, ми всі разом будемо… Правда?
Корній (ледве чутно). Правда.
Ріта. Ну, поцілуй же мене... востаннє.
Корній (слабо повертає до
