Українські поезії - Петро Петрович Гулак-Артемовський

інституту шляхетних дівчат. Після тексту вірша приписка до А. А. Вагнера французькою мовою: «Я погано почуваю себе, дорогий і шановний Андрію Андрійовичу! На мій великий подив, Ви не були вчора на музичному вечорі. Що ж, Ви шкодуватимете про це все життя. Мадмуазель Ган була чарівною, незрівнянною! Та все ж мені не весело. Проте і в радостях своїх, і в смутках я молюся про Ваше здоров’я і благополучність».

Подається за автографом.

 

 

«Світить місяць у віконце…»

 

Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1897, кн. 3, с. 482.

Збереглися два автографи: в листі П. П. Гулака-Артемовського до М. М. Лонгінова від 12 січня 1852 р. (ІРЛІ, № 23.597, арк. 37-38) та в його ж листі до А. А. Вагнера від 23 січня 1852 р., з кількома виправленнями й припискою французькою мовою: «Отаке послання, дорогий і шановний Андрію Андрійовичу, відправив я 12 січня моєму високоповажаному доброчинцеві. Чи не розгладить воно хоч на мить зморшки Вашого чола?» (ДПБ, ф. 121, № 4, арк. 11-12 зв.).

Подається за автографом, що зберігається в ДПБ.

Цей і три наступних вірші виникли в зв’язку з нагородженням П. П. Гулака-Артемовського орденом св. Станіслава першого ступеня. Указ про це видано 1 січня 1852 р., проте відповідна грамота й орденський знак надійшли до Харкова лише 26 січня; ця затримка дуже турбувала П. П. Гулака-Артемовського й спричинилася до написання кількох його віршів і листів.

 

 

«Писав пан: звізду дав...»

 

Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1897, кн. 3, с. 482-483.

Збереглися два автографи: в листі П. П. Гулака-Артемовського до М. М. Лонгінова від 20 січня 1852 р. (ІРЛІ, № 23.597, арк. 39-40) та в його ж листі до А А. Вагнера від 23 січня 1852 р. з припискою французькою та російською мовами: «Такою була моя друга ієреміада, яку я надіслав моєму ангелу-хранителю 20 січня поточного року, вельмидорогий і вельмишановний Андрію Андрійовичу! Чи не знайде вона відгук у Вашому серці? П. А. Г. 23 января 1852. Харьков».

Вот уже минуло 24 дня с того дня, как грамота подписана, а св. Станислава нет как нет. Это необъяснимо! Непостижимо!» (ДПБ, ф. 121, № 4, арк. 9-10).

Подається за автографом, що зберігається в ДПБ.

 

 

«Чого ж мені журитися?...»

 

Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1897. кн. 3, с. 489.

Зберігся автограф у листі П. П. Гулака-Артемовського до М. М. Лонгінова від 13 лютого 1852 р. (ІРЛІ, № 23.597, арк. 45) та список невідомою рукою (ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 4-4 зв.).

Подається за автографом.

 

 

ЦОКОТУСІ

 

Вперше надруковано М. Ф. Комаровим у журн. «Зоря», 1897, № 20, с. 387, без дати.

Автограф невідомий.

Подається за першодруком.

Свого часу авторство П. П. Гулака-Артемовського ставилося під сумнів (див.: ЗНТШ. т. 60, 1904, кн. 4, с. 13), поки в його листі до М. М. Лонгінова від 13 лютого 1852 р. не було виявлено (див. коментарі І. Я. Айзенштока у вид.: Гулак-Артемовський П. Твори, К., «Дніпро», 1964) перші вісім рядків цього вірша з кількома різночитаннями порівняно з першодруком:

 

Поїхала Химка

Допрядать починка;

Випряла з півміток -

Все з брехливих ниток;

Брехнею заткала;

І що не ступить,

То все збрехала…

А хто ж їх купить?

 

У цьому листі П. П. Гулак-Артемовський так характеризує описаний у вірші прототип - начальницю Полтавського інституту шляхетних дівчат Холмську (на прізвисько «Дрофа»): «У нас она постоянно слывет под фирмою нечесанной чушки и задрипанки Химки, или Химки-брехливки. Никто лучше ее не олицетворяет собою хохлацкой поговорки: «Брехати - не ціпом махати!»… С этим прекрасным талантом, так назидательным для любознательного юношества, она соединяет и неоцененный дар бессовестного незлобия: вы уличили ее при всех, например, в бесстыдной лжи и клевете? Она не в претензии! Только немножко заикает, обратится к следующей лжи, зароется преспокойно в пуховик - и на другой день, с растрепанной и усеянной пухом головой, как в страусовых перьях, с кабацкой веселостью и приемами, встречает вас как ни в чем не бывало! Как с гуся вода!» (ІРЛІ, № 23.597, арк. 46 зв.).

 

 

«Ну, вже-таки далась взнаки…»

 

Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1897, кн. 3, с. 489-491.

Зберігся автограф у недатованому листі П. П. Гулака-Артемовського до М. М. Лонгінова (весна 1852 р.). У цьому листі вірш має таке продовження: «Коли моєї розмови не втнете, за що ж мене кобените? Коли моїх віршей не читаєте, за що ж мене потріпуєте і лаєте? От, бач, змінився та й зледащився? Та над яким же гаспидом буду я працювати і бебехи надривати? Була робота,- була й охота; лежав на шиї обов’язок,- ну й роботи було чимало в’язок. Було діло,- ну й робить кортіло; а коли тепер від обов’язку навтікачи, так поневолі треба лежати на печі. От і лежимо, і їмо, і п’ємо, і спимо, і встаємо та вп’ять лежимо, і їмо, і п’ємо, і спимо! Запряжіть у діло, потягнем сміло, накиньте ярмо - то й повеземо. Чи ясно, чи хмарно, нам і так гарно. А хліба треба? Упаде з неба. А в небі не стане? Жінка достане: нехай канючить та діток учить! А ми собі на думці,- та сього буцім і не вважаємо, і, теє то як його, так собі і пануємо, і ніс догори пиндючимо, і, знай, то і діло, що мацаємось за груди, чи вона - ота Біла Галка - стирчить, та сяє, та народ лякає» (ІРЛІ, № 23.597, арк. 54).

Зберігся також список невідомою рукою, з датою: «Март 1852. Харьков» (ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 5-6). Подається за автографом.

Як видно з дальшого тексту цитованого листа до М. М. Лонгінова, П. П. Гулак-Артемовський хотів знову зайняти посаду ректора Харківського університету й просив М. М. Лонгінова поклопотатися за нього.

 

 

ПЕСНЯ КОРМИЛИЦЫ СОНИЧКИ