Українські поезії - Петро Петрович Гулак-Артемовський
Вперше надруковано в журн. «Украинский вестник», 1818, № 12, с. 363-365, під криптонімом «ъ… й… ъ».
Автограф невідомий. Зберігся список невідомою рукою без дати (ДПБ, ф. 229, № 7, арк. 5-7).
Подається за першодруком.
«ЗДОРОВ БУВ З ПРАЗНИКОМ, МІЙ ЛЮБИЙ ОЛЕКСІЮ!..»
Вперше надруковано Корнієм Заклинським у празькому журналі «Slavia», 1957, кн. 4, с. 520-521, за списком І. І. Срезневського, зробленим у Празі 17 квітня 1840 р. для чеського поета і вченого Франтішека Ладіслава Челаковського (1799-1852).
Автограф невідомий.
Вірш є частішою поздоровчого листа П. Гулака-Артемовського до його знайомого, харківського чиновника Курдюмова Олексія Омеляновича (в публікації К. Заклинського помилково - «Кудрюмова»). Лист написано 17 березня 1819 р. у зв’язку з іменинами адресата (автор нарікає в ньому на свою хворобу й вибачається, що через неї не може привітати іменинника особисто). Копія І. І. Срезневського зберігається в Літературному архіві Страговської бібліотеки в Празі під шифром Р18 J46.
Подається за першодруком.
СОЛОПІЙ ТА ХІВРЯ, АБО ГОРОХ ПРИ ДОРОЗІ
(казка)
Вперше надруковано в журн. «Украинский вестник», 1819, № 8, с. 80-89, під криптонімом «ъ …. й… ъ». Згодом автор переробив цей твір (пізніша редакція опублікована українським та російським лінгвістом і літературознавцем Олександром Опанасовичем Потебнею (1835-1891) в журналі «Киевская старина», 1888, кн. 5, с. 185-191).
Автограф цієї пізнішої редакції зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (далі - ІЛ), ф. 66, № 2, арк. 1-5.
Подається за автографом.
Свою «Казку» П. П. Гулак-Артемовський написав за мотивами байки І. Красіцького «Groch przy drodze». Можливо, в заключних рядках П. П. Гулак-Артемовський натякає на діяльність «Філотехнічного товариства» (1811-1818), заснованого в Харкові відомим ученим, громадським і культурним діячем Каразіним Василем Назаровичем (1773-1842). Серед його численних агрономічних, селекційних та інших винаходів, свого часу несправедливо відкинутих (парове опалення, парові сушильні, піч для сухої перегонки дерева і т. д.), були й такі, що не виправдали себе.
ПИСУЛЬКА ДО ТОГО, КОТРИЙ ЩО БОЖОГО МІСЯЦЯ «УКРАЇНСЬКОГО ГІНЦЯ» («УКРАИНСК[ИЙ] ВЕСТНИК») ПО ВСІХ УСЮДАХ РОЗСИЛАЄ
Вперше надруковано в журн. «Украинский вестник», 1819, № 8, с. 90-94, разом із казкою «Солопій та Хівря». В переробленому автором вигляді опублікував О. О. Потебня в журналі «Киевская старина», 1888, кн. 5, с. 192-196.
Автограф зберігається в ІЛ (ф. 66, № 2, арк. 5 зв.- 8 зв.).
Подається за автографом.
ТЮХТІЙ ТА ЧВАНЬКО
(Побрехенька)
Вперше надруковано в журн «Украинский вестник», 1819, № 11, с. 235-236, під криптонімом «ъ… й… ъ». За пізнішим автографом з кількома авторськими виправленнями опублікував О. О. Потебня в журналі «Киевская старина», 1888, кн. 5, с. 196-197.
Автограф зберігається в ІЛ (ф. 66, № 2, арк. 9 - 9 зв.).
Подається за автографом.
У першодруку до епіграфа було вміщено таку примітку редактора «Украинского вестника»: «Эпиграф сей на французском языке сочинен самим автором «Тюхтія та Чванька» и составляет верное изображение сердца и жизни его в миниатюре. Находясь почти беспрерывно и давно уже в болезненном состоянии, он борется с желанием заниматься любимым своим предметом - литературою - и с трудностию удовлетворить желанию своему совершенно. Большую часть сочинений своих, напечатанных и находящихся еще в рукописях, написал он, не вставая с болезненного ложа. При всем том всякой, подобно мне, его знающий, сказать об нем может: «Он плачет для себя, он для других смеется и в шутках, и в слезах - все тот же остается».
ДЕЩО ПРО ТОГО ГАРАСЬКА
Вперше надруковано в журн. «Украинский вестник», 1819, № 11, с. 237-239, під заголовком: «Дещо про Гараська». В доопрацьованому автором вигляді опубліковано О. О. Потебнею в журналі «Киевская старина», 1888, кн. 5, с. 197-199.
Автограф зберігається в ІЛ (ф. 66, № 2, арк. 10-11 зв.).
Подається за автографом.
ДУРЕНЬ І РОЗУМНИЙ
(Приказка)
Вперше надруковано в журн. «Світ», 1882, № 2, с. 242, в статті українського письменника Кониського Олександра Яковича (1836-1900) «Відчити з історії русько-українського письменства XIX віку. II. Петро Артемовський-Гулак».
Автограф зберігається в ІЛ, ф. 66, № 2, арк. 12.
Подається за автографом.
«Приказка» П. Гулака-Артемовського є перекладом байки І. Красіцького «Mądry і głupi» («Bajki і przypowieści», księga IV, № 26).
ЦІКАВИЙ І МОВЧУН
(Приказка)
Вперше надруковано О. Кониським у журн. «Світ», 1882, № 2, с. 243.
Автограф зберігається в ІЛ, ф. 66, № 2, арк. 12. Подається за автографом.
«Приказка» П. Гулака-Артемовського є перекладом байки І. Красіцького («Bajki і przypowieści», księga III, № 19).
ЛІКАР І ЗДОРОВ’Я
(Приказка)
Вперше надруковано О. Кониським у журн. «Світ», 1882, № 2, с. 243.
Автограф зберігається в ІЛ, ф. 66, № 2, арк. 12 зв.
Подається за автографом.
«Приказка» П. Гулака-Артемовського є перекладом байки І. Красіцького «Doktor і zdrowie».
ТВАРДОВСЬКИЙ
(Малоросійська балада)
Вперше надруковано в журн. «Вестник Европы», 1827, № 6, с. 121-129, без дати, за підписом «Г.», з передмовою редактора журналу М. Каченовського (с. 116-121). Наводячи деякі відомості з української історії, фольклору та етнографії, він зокрема писав:
«Предлагаем читателям нашим стихотворение малороссийское, написанное в Харькове… Теперь, сколько известно, малороссийская словесность поддерживается единственно стихотворениями в забавном или шутливом роде: такова «Энеида» Котляревского; таковы стихи при «Грамматике» г-на Павловского и несколько очень замысловатых пьес, напечатанных в «Украинском вестнике».
Бесспорно, сюда принадлежит и «Твардовский». Польская словесность с некоторого времени хвалится балладою такого же содержания - произведением таланта г-на Мицкевича, отличного поэта. Герой баллады и его союз с бесом известны не менее в Польше и за Днепром, как в Малороссии и Украине: рассказы об удальстве Твардовского, об его приключениях слушаются с неослабным любопытством, и простолюдины поселяне в досужные часы весьма охотно возобновляют чувство страха в своем сердце воспоминаниями о судьбе Твардовского. Баллада малороссийская
