Українські поезії - Петро Петрович Гулак-Артемовський

Передруковано в журналах «Славянин» (1827, № 27) і «Dziennik Warszawski» (1827, т. 9), а також у додатку до збірки «Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем» (М., 1827).

Надсилаючи М. Максимовичу свою баладу, в недатованому листі французькою мовою П. Гулак-Артемовський натякав, що з огляду на цензуру він вніс у текст певні пом’якшення: «Повинен вам признатися, що ця дрібничка потрапила до Ваших рук в окремих місцях не такою, якою вона вийшла з-під мого пера. Дуже вимогливий щодо цензури, я був змушений зробити деякі зміни, почасти навіть на шкоду самій баладі; відновлення цих змін збільшило б вартість твору, якщо він її має» (Гулак-Артемовський П. П. Твори. К., «Дніпро», 1964, с. 214).

Текст, опублікований у журналі «Славянин», був випущений також окремою відбиткою: «Твардовский. Малороссийская баллада. Соч[инение] Петра Гулак-Артемовск[ого]. Санкт-Петербург, напечатано в типографии императорской Российской академии, 1827» (цензурний дозвіл 12 серпня 1827 р.), в окремих примірниках якої (ДПБ, ф. 229, № 6; ІЛ, ф. 66, № 6) автор зробив кілька виправлень,- можливо, саме в тих місцях, які він мав на увазі в цитованому листі до М. Максимовича.

Автограф невідомий.

Подається за примірником окремої відбитки видання 1827 р. з авторськими виправленнями (ДПБ, ф. 229, № 6).

Твір П. Гулака-Артемовського написано за мотивами балади А. Міцкевича «Pani Twardowska». За свідченням одного із сучасників, сам Міцкевич, «не потураючи своєму авторському самолюбству, визнавав, нібито українська переробка вища за оригінал» (див.: «Русский биографический словарь», Спб., 1900, т. 2, с. 326).

РИБАЛКА

(Малоросійська балада)

Вперше надруковано в журн. «Вестник Европы», 1827, № 20, с. 288-290, під заголовком «Рыбак. Малороссийская баллада. (Из Гете)», під криптонімом «-й-», з датою: «27 октября 1827» і передмовою редактора М. Каченовського:

«Всякому счастливому произведению истинного таланта желаем такого успеха, какой имел «Твардовский». 84 Без предварительных внушений, без посредства слишком уже известных способов втираться в храм славы, баллада любезного нашего поэта в короткое время была напечатана три раза. Слышно, впрочем, что между благосклонными читателями стихотворений малороссийских есть и неблагосклонные к сему наречию, хранящемуся в устах пяти миллионов соотчичей наших и по многим отношениям драгоценному для славянского филолога. Несговорчивых мудрено переубедить; но для других мы сошлемся на аллеманские стихотворения покойного Гебеля, с любопытством и наслаждением читаемые во всех государствах Германии, частию напечатанные и у нас рядом с некоторым из прекрасных переводов В. А. Жуковского. 85 Кажется, позволено просить снисхождения к наречию многочисленных однородцев, соотечественников и сограждан наших, снисхождения, подобного тому, какое оказывают немцы к остаткам языка, уцелевшим в одном уголке прежней Швабии.

Почтенный поэт, упомянув о некоторых особливых побуждениях, заставивших его передать на родном языке 86 своем Гетеву балладу, говорит далее в обязательном письме к редактору, что, между прочим, и по влечению любопытства захотел он попробовать: нельзя ли на малороссийском языке передать чувства нежные, благородные, возвышенные, не заставляя читателя или слушателя смеяться, как от «Энеиды» Котляревского и от других с тою же целью писанных стихотворений? Указывая далее на некоторые народные песни малороссийские, на песни самые нежные, самые трогательные, он с благородною неуверенностью в успехе выдает балладу свою единственно как простой опыт. Судьба сего стихотворения будет решена знатоками и любителями малороссийского слова. Нам остается только поставить на вид одно обстоятельство: как в «Твардовском» выдержан сочинителем тон мужеско-гайдамацкий, так здесь принят им женский малороссийский способ объяснения».

З кількома дрібними виправленнями й доданим епіграфом із Гете, під криптонімом ***, без дати, передруковано в альманаху «Утренняя звезда. Собрание статей в стихах и в прозе», Харків, 1834, кн. 2, с. 71-73.

Зберігся авторизований список (без дати) рукою дружини поета Єлизавети Федорівни у зшитку з написом П. П. Гулака-Артемовського французькою мовою: «Зошит, переписаний Єл[изаветою] А[ртемовською]-Г[улак] 1836» (ДПБ, ф. 229, № 3, арк. 19-20 зв.).

Автограф балади з дарчим написом «В знак искреннейшей благодарности посвящается его превосходительству Александру Димитриевичу Засядке» зберігається в складі зібрання П. Я. Дашкова у відділі рукописів Інституту російської літератури (Пушкінського Дому) АН СРСР (далі - ІРЛІ): ф. 93, оп. 3, № 402. Під текстом криптонім «-й-» і дата: «27 октября 1827», як у першодруку «Вестника Европы», але враховано й дрібні поправки, внесені поетом при публікації в «Утренней звезде» 1834 р. Поверх рядків у цьому автографі зроблено два власноручних виправлення, відсутні в тексті «Утренней звезды» - в рядках:

Серденько щось Рибалочці віщує:

Чи то тугу, чи то переполох

слово «тугу» виправлено на «журбу» (й таким чином усунуто невірний наголос); у рядках:

Ой, я не з тим прийшла сюда,

Щоб намовлять з води на парубка невзгоду

російське слово «невзгоду» замінено на українське «пригоду». Таким чином, автограф, подарований О. Д. Засядьку, очевидно, відбиває останню стадію роботи поета над текстом балади.

Подається за автографом.

Твір є перекладом балади Гете «Der Fischer».

Засядько Олександр Дмитрович (1779-1837) - генерал-лейтенант артилерії. Походив з «малоросійських дворян» Полтавської губернії, брав участь в італійських походах Суворова, кількох російсько-турецьких війнах та Вітчизняній війні 1812 р., під час якої командував артилерійською бригадою. Згодом був начальником Петербурзького артилерійського училища й Охтенського порохового заводу. З 1832 р. жив у Харкові, де й помер.

БАТЬКО ТА СИН

(Басня)

Вперше надруковано в журн. «Вестник Европы», 1827, № 22, с. 130-131, під заголовком «Казка», з датою: «29 октября 1827 г.», під криптонімом N. У виправленому автором варіанті з підзаголовком «Басня» й під криптонімом *** (без дати) передруковано в альманаху «Утренняя звезда», Харків, 1834, кн. 2, с. 74-75.

Автограф невідомий. Зберігся авторизований список 1836 р. рукою дружини поета (ДПБ, ф. 229, № 3, арк. 21).

Подається за авторизованим списком.

Твір написано за мотивами байки І. Красіцького «Dziecię і Ojciec».

ДВІ ПТАШКИ В КЛІТЦІ

Уривок байки (останні п’ять рядків) вперше надруковано в кн.: Петров Н. И. Очерки истории украинской литературы XIX в., с. 70; повністю вперше опублікував український літератор Юліан Семенович Романчук (1842-1932) у вид.: Твори І.