т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Ганна Сем. Нію... Тут хоче тебе бачити Сніжинка... Може б ти з нею трошки пройшовся по вулиці... голова б посвіжішала... Ти ж не спав, не їв… Не можна ж так...

Корній. Ні, мамо, я нікуди не піду... А Сніжинку... Ну, що ж, я нічого не маю проти Сніжинки... Нічого...

Ганна Сем. Так я скажу їй... (Голосно кашляє, іде до веранди й одчиняє двері).

Входить Сніжинка.

Сніжинка (до Ганни Семенівни). Я трохи не замерзла. (До Корнія). Добрий вечір, Білий Медведю! (Підходить до нього).

Корній. Добрий вечір... Ви були на веранді?

Сніжинка. Вечір такий гарний, я собі гуляла там...

Корній (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мамо... А, не треба... Можна було прямо прийти...

Сніжинка. Я прямо й пришла.

Корній. Ну, все одно... Тільки... негарно.

Сніжинка робить знак Ганні Семенівні, щоб та вийшла. Ганна Семенівна виходить.

Сніжинка. Що з вами, Білий Медведю?

Корній (просто). Хіба ви нічого не знаєте? Знаєте ж, навіщо... ці комедії?.. Мати думає, що ми вже побожеволіли... Сідайте, Сніжинко…

Сніжинка. Сядьте й ви... Тут... на канапу...

Корній мовчки й важко сідає. Здалека чується гра на скрипці.

Корній (тихо). Знов грає...

Сніжинка. Це той італьянець... Він тільки вночі може грати...

Корній. Так, вночі. Уночі - тихо...

Сніжинка. Дуже тяжко, Медведю?

Корній. Я стомлений... і порожній...

Сніжинка. Порожній?

Корній. Порожній, як... труп. Так мені здається. (По павзі). Я - чужий собі... Так мені здається... От так мені здається і вже...

Сніжинка. Нічого, знову будете повним... Все буде добре, Медведю... У кожному поганому єсть часточка доброго… Ви зате можете бути тепер вільним... Як хочете, розуміється...

Корній. Не знаю... Нічого, Сніжинко, не знаю...

Сніжинка. Будете! У вас є сила, велика сила, вона своє візьме... Це тільки тепер... Ви стомлені, прибиті, вражені… Потім сила проб’ється вгору... І навіть добре, що так сталось!.. Така моя думка, Медведю.

Корній. Не треба, Сніжинко, не треба... Я нічого не знаю… І не треба... Потім... Усе потім...

Сніжинка. А я думаю, що не потім, а зараз... тепер же! Ви - не хлопчик і мусите у всяких обставинах давати собі відчит... Що за легкодухість. Люди в більших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя це, а щастя.

Корній. Не говоріть так, Сніжинко.. Не треба... Негарно…

Сніжинка. Через що?

Корній. Я не знаю... Негарно і все... Так мені здається... І не в тому річ... Зовсім не в тому. Ну, помер Лесік... Ну, й помер. І вже. І горе, і жалко. Ну, і вже. Кінець, не оживе… Друге... А, друге єсть, друге.

Сніжинка. Що ж друге? Ріта?

Корній мовчить.

Сніжинка. Ріта, Медведю?

Корній. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба знати... Треба все знати, Сніжинко. А що ми знаємо? Що я знаю? А, отто і єсть... Я знаю, що так не можна, а як?

Сніжинка. Що «так»?

Корній. Так, як було... А як інакше? Хто скаже? Я? Чи Ріта? О, Ріта... Вона інакше не скаже. О, вона не скаже... Ні-ні, вона не може сказати інакше... Ви думаєте, вона мені простить Лесіка? (Чудно посміхається). О, Чорна Пантера за дітей не прощає нікому. А, то вже ні... І вона права… Вона права... А я теж правий… Хто ж винен, Сніжинко? Хто? А, от то і єсть, що хто!

Сніжинка. Ви розійдетесь тепер?

Корній (здивовано). Хто?

Сніжинка. Ви і Ріта.

Корній. Як розійдемось?

Сніжинка. Ну, «як»? Як звичайно розходяться.

Корній. Не знаю... Я цього, власне, й не знаю... Я тепер нічого не знаю... Ох, як стомився ж я!.. І все таки нічого не знаю... Усе таки… Ну, все одно… Все одно, Сніжинко... Чуєте, як грає?.. А тихо як... Бідна Ріта! Ох, яка вона бідна! Ну, все одно... Щось буде... Побачимо...

Сніжинка. Ви з нею говорили?

Корній. Ні, ми нічого не говорили... Ми тільки чуємо. Розумієте, Сніжинко, як можна не говорити, а всі думки чути?.. Розумієте? От і ми чуємо!.. І я чую, і вона чує... Ну, що ж? Побачимо... А що побачимо? Хто скаже? Ну, як треба, Сніжинко? Як?

Сніжинка. За Ріту я нічого не можу сказати. Я її не розумію... А вам скажу: ви хочете бути артистом? То мусите бути вільним. Артист не повинен мати сім’ї. Він - жрець. От і все!

Корній (мовчки, не згоджуючись, хитає головою). Ні... Ні, Сніжинко...

Сніжинка. Ні, так!

Корній. Ні,- він буде... не цілий... Не цілий... Так я чую... От чую і вже...

Сніжинка. А так цілий, коли дає себе сім’ї і має те, що хоч і ви зараз? Так цілий?

Корній. Ні, і так не цілий...

Сніжинка. А як же?

Корній. Ага... От то