т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Ріта. Ах, так-так... Зараз?

Міґуелес. Зараз.

Ріта. Я не можу зараз... І, взагалі, я більше не можу. Ви мені вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа...

Ганна Сем. Рітонько, Аня дуже хвора і хотіла б вас бачити. Аня Смірнова.

Ріта (здавлює голову). Чекайте... Мені трохи голова болить і здається все сном... Ви говорите... Ах так!.. (Живіше). Ви говорите, Аня Смірнова в Парижі? Давно?

Міґуелес (все більш і більш почуваючи себе ніяково). Вона сьогодні вранці приїхала, дуже хвора і просить вас прийти...

Ріта. Вона дуже хвора? Аня?.. Господи, я нічого зараз не розумію. Чого Аня в Парижі? І через що ви, Міґуелес? Я нічого не розумію.

Міґуелес. Її знайомий - мій приятель... І, словом, я знаю...

Ріта. І хвора?.. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж мені зробити? Чекайте… (Ніби про себе). Так... Так... Ну, все одно!.. Тільки я не можу довго... Я на півгодини. Гм. Добре! Це навіть дуже добре!.. Я з Аньою... Добре, добре, я зараз… Я одягнусь і... дещо зроблю. Почекайте... Ви на мене не дивуйтесь, Міґуелес, у мене зараз одна така важна робота, що мені голова запаморочилась... Я навіть із хати не виходжу… Це, мабуть, усі помітили? Правда? У Корнія теж... Ми мусимо спішити...

Міґуелес (з ніяковістю). О, сеньйоро, я вас цілком розумію...

Ріта. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз... Я дуже рада, що так... що приїхала Аня, я її давно не бачила... Дуже дякую... Я зараз... (Біжить до себе).

Міґуелес (до Ганни Семенівни). Це дуже тяжка роль, сеньйоро... Я каюсь, що взяв її на себе.

Ганна Сем. (витираючи сльози). Я розумію вас… Я розумію... Але ви додержите вже до кінця.

Міґуелес. Я не знаю, чи зможу довго... Мені хотілось зразу признатись... Я дуже каюсь, що взявся... Це дуже тяжко, сеньйоро...

Ганна Сем. Ну що ж робити? Ви бачили сами, як вона... У неї якась думка сидить і вона нічого не бачить і не чує. Вона ж так збожеволіє... Принесіть уже таку жертву. Хай вона навіть розсердяться на вас... Що ж робити?

Міґуелес. Я на це готовий... Але я не думав, що це так трудно буде...

Ганна Сем. Ну, якось уже...

Виходить Ріта одягнена.

Ріта (піднято говорить). Ну, я можу... (За нею виходить Корній, лице сіре, стомлене; тупо-суворе). Корнію! Ти ж пам’ятаєш своє слово: ти нікуди не підеш. Чуєш?

Корній. Я сказав, Ріто, що нікуди не піду. Я сказав і вже.

Ріта (до Ганни Семенівни). Мамо, ви мусите мені дати обіцяння, що Корній до мого приходу нікуди не піде...

Ганна Сем. (несміло). Йому б треба хоч трошки на свіже повітря пройтись...

Ріта. Ні-ні!.. А Лесік? (Злякано дивиться на Міґуелеса. Хапливо поправляється). А наша робота? Ти мусиш вести її далі. Чуєш, Корнію?

Корній. Та сказав же, Ріто...

Ріта. Я більше як сорок хвилин не буду. Міґуелес, це - недалеко?..

Міґуелес. Недалеко.

Ріта. Я Ані два тільки слова і зараз же назад. Я мушу тобі, Корнію, неодмінно щось сказати. Ну, я йду. (До Міґуелеса). Ходімте.

Міґуелес. До побачення. (Виходять).

Корній ходить у задумі по хаті.

Ганна Сем. (обережно зупиняючи його). Нію!

Корній. Що, мамо?

Ганна Сем. Годі журитись, сину... Не можна ж так уже...

Корній. Я, мамо, не журюсь…

Ганна Сем. Ну, як же не журишся… Усю ніч і ввесь день сидите обоє, нічого не їсте... щось думаєте... Над чим там думати? Ну, горе, нещастя, а все ж таки журбою не поможеш йому. Дасть бог, будуть ще діти...

Корній (тихо). Ні, мамо, так більше дітей у мене не буде... А, так не буде...

Ганна Сем. Як так? Як же це «так»?

Корній. Так, як було... Як було... Ну, мамо, не треба говорити… Зараз не треба говорити...

Ганна Сем. Та чому ж не треба? Як же то так було? Було, як у всіх людей буває... Що ти говориш, сину?..

Корній (посміхаючись). Ага, от то і єсть, як у людей... От то і єсть...

Ганна Сем. Так віки було, сину.

Корній (так само). Ага, от то і єсть, що віки. От то і єсть...

Ганна Сем. (тривожно). Та що ти, сину, говориш? Може, тобі... голова болить?

Корній. Буде, мамо... Я нічого не знаю... От і вже... Я зараз нічого не знаю... Я знаю, що єсть два... ні, три трупи в хаті... От це я знаю...

Ганна Сем. (злякано). Господи, Нію, що ти говориш? Які три трупи? Де?

Корній (посміхаючись, показує на хату Ріти, на полотно й на себе). Он, он і ось... Ну, і годі, мамо… Годі... Ідіть до Лесіка... Я хочу сам побути... Мені голова болить... Я хочу трохи спочити...