т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
Корній. Ну, от маєш? Значить, і ти не розумієш нічого. Та мені, власне, не треба спокійніше. Власне, я бачу, що помилявся! От єсть. Я це якраз зараз побачив. У тебе не було тоді тої скорби і справжньої муки, що зараз... Я брехав, я штучно хотів утворити на полотні, коли у тебе не було. Власне тепер, то це і треба. Спокійніші! От єсть! Ха! Мені не треба спокою... Моя ідея спокоєм руйнується... Саме тепер, от зараз, у цю хвилину мені потрібні ви...
Ріта. Наші муки?
Корній. А так! От маєш... Це єсть іменно те, що треба... От іменно!
Ріта. Ти б, може, навмисне муки ці зробив би, щоб намалювати? Живі муки тобі тільки як «чудові рисочки»?
Корній. А, Ріто, ти, як мама...
Ріта. А хіба не так? Та ти ж подумай: на полотні ж ми, я, твоя жінка, і син твій. І ти радієш, що ми мучимося, бо ти можеш схопити «те, що треба». Вдумайся сам, як людина, що ти робиш!
Корній. А, Ріто, ти, як мама, «вдумайся, схаменися». Ти мене не розумієш. От і вже.
Ріта. Так - не розумію, як ти хочеш.
Корній. А, я це знаю. Я це знаю. Я це казав...
Ріта. І не зрозумію! Я можу бути товаришем, але давати сім’ю, давати себе й дитину свою полотну - не можу.
Корній. Ага! От воно і єсть. От воно і єсть. Значить, ти - не товариш. От це і єсть усе... От і вже.
Ріта. А, а ти хотів би цього? Ти, може, хотів би ще «вищої» скорби, щоб Лесік помер і тоді мою скорб намалювати? Ха-ха-ха! Та цього не буде. Ти сам себе нищиш! Чуєш? Як Лесік помре, тобі не буде кого малювати? Чуєш? Твоє полотно все одно зостанеться нескінченим. Розумієш?
Корній (вражений). Нескінченим?
Ріта. А як ти скінчиш? Ну? Хто тобі буде моделлю? Де ти «рисочки» візьмеш? Ну? Це полотно ти все одно мусиш не скінчити. Ти мусиш його продати. І друге почати.
Корній (стрепенувшись, немов упечений). А, ні! А, вибачай... Коли вже діло йде так, то ти мусиш, нарешті, щось для цього зробити! От.
Ріта. Я? Що я можу зробити? (Корній хоче сказати).
У двері стук.
Корній. А, ще когось несе. Ввійдіть!
Входять Сніжинка і Янсон.
Сніжинка. Вибачте, будь заска, ми на одну хвилинку. Добродій Янсон має до пані Ріти одну справу. На одну хвилинку.
Ріта (здивовано). До мене? Дуже прошу.
Янсон (спокійно). Прошу мені вибачити, що вмішуюсь у ваші особисті справи… Річ у тім, що мені відомо, що вам треба виїхати через здоров’я дитини з Парижу. Цілком розуміючи вас і знаючи ваше скрутне становище, я насмілився запропонувати вам свою маленьку поміч. Я можу вам позичити грошей; коли зможете вернути, тоді й повернете.
Ріта (спалахнувши). О, дякую дуже… Але...
Янсон. Вибачте, я вас переб’ю. Але одна умова: я позичу гроші тільки вам і з тим, що виїдете з Парижу ви, а ваш муж лишиться тут.
Ріта. Що-о?! Щоб я одна їхала?.. Що ви, добродію?
Янсон. Таку умову я ставлю.
Ріта. Щоб муж мій тут зостався, а я їхала? Для чого? Навіщо вам.
Янсон. Така моя умова.
Ріта (глянувши на Сніжинку). Ха-ха-ха! Я розумію. Дуже дякую, добродію, дуже дякую. Ви дуже добрі, а ще більш простодушні.
Корній. Я не розумію цеї умови. І потім, ми не можемо згодитись... Я мушу кінчати свою роботу… Що за... чудна умова?
Ріта (до Янсона). Та ви розумієте, що ви пропонуєте, чи ні?
Янсон. Я, мадам, завжди даю собі відчит, що говорю і роблю.
Ріта. Не думаю, щоб на цей раз ви вірний відчит дали собі! Ха-ха-ха! Розумієш, Корнію, цю умову? Я поїду, а ти лишишся тут і в тебе не буде вже жінки й сім’ї. Ти будеш «вільним» і дехто може заняти моє місце. Ха-ха-ха! А добродій Янсон така добра людина, що згоджується помагати цьому.
Сніжинка весь час посміхається.
Корній. Що за нісенітниця!.. А, маєш... Я не розумію, добродію, навіщо я вам тут? От єсть!
Янсон (з спокійною усмішкою). Така моя умова. Я ніяких пояснень не можу вам дати.
Ріта. Ну, то за таку поміч я можу вам на двері показати, добродію!
Янсон. Як знаєте, воля ваша.
Ріта. Ха-ха-ха! Та хіба я не знаю, чиї це умови? Це не ваші, а он чиї! (Показує на Сніжинку). Ні? Не правда?
Янсон. Я сказав, що пояснень дати вам не можу.
Ріта. Ну, розуміється. Як ви можете їх дати, коли вона звеліла вам не давати. Вона звелить вам стерегти двері, як вона спатиме з любовником, і ви стерегтимете!
Янсон (спокійно). Це моя справа, шановна добродійко. Ви приймаєте мої умови?
Ріта
