т. 13 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Янсон. Сто на жирову кралю.

Сафо. Я десять на неї!

Мулен. Чудово! Одчиняю колоду. Раз-два. Раз-два. Раз-два. Червоний король. Побитий. Вісім поцілунків!..

Сафо. Далі ж, далі! Що за свинство!

Мулен. Ах, далі... (Здає).

Ріта. Білий Медведю! Побиває тебе Мулен! Та що ти все п’єш? Ти б краще пограв! Га? Не хочеш? Останні два поцілунки ставлю... (У голосі мука і одчай завзяття). Прощайся. Ну?

Корній помалу встає й підходить до столу, заклавши руки в кишені.

Мулен (з легкою тривогою, але й з викликом дивиться на нього). Месьє Корній хоче грати?

Корній. Ні, хочу дивитись.

Ріта. Тільки дивитись?...

Сафо (незадоволено). Е, я не хочу грати, як так.

Кардинал. То найкраще, дитинко, давай сюди гроші. То не наша гра.

Мулен (до Ріти). Ну? (Випиває шклянку вина).

Ріта (встає. Глухо). Уже вісім? Більше ніхто не хоче грати?.. Ну, розуміється. Значить, зараз кінець?.. Ну!.. Знаєте що, Мулене: або квит на все, або... кінець грі і... всьому. Хочете?

Мулен (хвилюючись). На все квит чи тільки на поцілунки?

Ріта. Ха-ха-ха! І тут торгується. Ні, за рукавички, що ви сьогодні купили, я вам зостанусь винна п’ять франків! Кінець або так, або так! Ну?

Мулен. Добре. На червоного короля?

Ріта. На червоного короля!

Мулен (здушено). Одчиняю колоду. Раз-два. Раз-два.

Корній. Стійте. (Дуже хвилюється, хрипло): Ні, нічого... здавайте!

Ріта. Що ти хотів? Що ти хотів? Чекайте, Мулене! Що ж ти хотів, говори скоріше! Ну? Ну, що? Ну, говори ж, ти!!

Корній. Нічого, далі...

Ріта (дико). А-а! Ну, так далі, Мулене, далі, швидше кидай подлого червоного дурня! Швидше ж, ну!... Руки дрижать,- теж мужчина!

Мулен (трусячись увесь). Раз-два. Раз-два. (Усі напружено слідкують).

Ріта. Швидше, швидше!

Мулен. Червоний король! Побитий!

Ріта (тихо опускаючись на стілець). Ну, от і кінець. Побитий. (Заплющує очі й сидить, як мертва). Тепер кінець.

Корній (хрипло, голосно). Ну, а тепер весь квит на моє полотно... На полотно. Ну?

Мулен (розтеряно). На полотно?..

Ріта хутко підіймається й напружено застигає.

Корній. Так, на моє полотно... Не варте?.. Програю, ваше полотно і.. Чорна Пантера... Виграю... моє полотно... і... - Чорна Пантера…

Ріта (гордо). Чорна Пантера не програється! Я йду за Муленом. Ходім!

Корній (тихо). Я не скінчив же... Я хотів сказати: «і Чорна Пантера буде вільною». Вона може й тоді піти з Муленом. (До Мулена). Ну? (Мулен вагається).

Сніжинка (обурено). О, крамар паскудний! Та грайте ж!

Мулен (з кривою посмішкою). Добре! На що ставите?

Корній. На жирову кралю.

Сафо. Ой, не треба, вона програє!

Корній. Здавайте.

Мулен (дрижачим голосом). Одчиняю колоду. Раз-два... Раз-два... Раз-два...

Довго рахує. Видко, як Ріта дрижить і жадно слідкує за картами; Корній стиснув кулак, стоїть непорушно; Сніжинка глибоко зідхає.

Мулен. Жирова краля... (Убитим голосом). Взяла...

Випускає карти й криво-жалко посміхається до всіх. Усі глибоко зідхають.

Корній. Полотно моє... А Чорна Пантера вільна... (До неї). Хочеш додому?

Ріта мовчки йде до вішалки, одягається.

Сніжинка (в захваті і схвильовано стискуючи руку Корнію). Ви гарні, Медведю. Те правда, що я вам говорила. Чуєте? Янсоне, платіть, ходімте! (Хутко виходить).

Ріта (підходить до Мулена, тихо). Простіть, Мулене, я все верну вам, що позичила... Простіть, що дала вам неприємності... (До всіх). До побачення. (Корнію, не дивлячись на нього, несміло): Можна взяти тебе за руку? У мене ноги дрижать.

Корній (беручи її під руку). Ми поїдемо... Ґарсон, я завтра прийду заплатити... (Ґарсон мовчки уклоняється).

Корній і Ріта помалу виходять. Усі проводжають їх мовчазними серйозними поглядами.

ЗАВІСА.

Декорація першої дії.

Корній сам у пальті ходить по ательє, сильно зачісуючи пальцями волосся назад і, видно, глибоко й тяжко про щось думаючи. Зліва хутко виходить Ріта, теж у пальті, але без капелюха, несе на руках дитину. За нею Ганна Семенівна, яка, витираючи сльози, неспокійно говорить:

Ганна Семенівна. Рітонько! Ну, навіщо ви його сюди? Тут холодно… І сонний він...

Ріта. Нічого мамо, нічого. Тут видніше, я хочу роздивитись його. Я ж хочу побачити його як слід. (Кладе на канапу, сама стає навколішки, хапливо розмотує). Ну, покажись, покажись своїй мамі, покажись своїй гидкій мамі. Кинула тебе, кинула погана... О, муко моя рідна!.. Ну, який же ти став? Який?.. Господи! Як же схуд він! О,