Українські поезії - Петро Петрович Гулак-Артемовський

Що доведеться всім по повній випивать.

Із’їв Адам із Євою кислицю,

А нам прийшлось за них оскому проганять.

Пиндючить ніс Остапова Горпина

І, знай, все мацає на шиї свій дукач;

А тут не зуздриться,- спітка лиха година.

Тогді хоч сядь та й плач!

Тріщать од збіжжя в Опанаса

Засіки, клуні і токи;

Дере на пасіці Панько свій мед на спаса,

Кацапам оддає на спуск свої ставки…

А все бридня!.. Покинеш любу жінку,

Чумацьку снасть, волів і кілька пар плугів,

І вірне наймиття, і дрібную дитинку -

Покинеш все, кажу, на радість ворогів!

А той, що, знай, збирав і товкся головою,-

Натщесерце в сирій землі засне!

От тільки коржиків та колива з ситою

На поминках душа ряди-вгоди лизне!

А там, гляди, по смерті в хату й вперли

До жінки з пару москалів!..

Пішла куйовдиться!.. Як не було - все втерли!

А дітки миркають без свитки й постолів;

Канючать хліба шмат під вікнами з торбами…

О паплюга! Та се ще й так і сяк;

От лихо: всю твою горілку з бахурами

Дощенту випила та й трубить у кулак!

20 февраля 1832 г.

Non semper imbres nubibus hispidos

Manant in agros, aut mare Caspium

Vexant inaequales procellae

Usque etc. 39

Не все ж, як з лотоків, із хмар, Терешку, ллє;

Не все гілляччя гне хуртуна й завірюха;

Та дже ж і соняшно колись-таки стає,

Так що бува байдуже без кожуха.

Не все ж трапляється недорід на вгірки;

Не все пирій, кукіль замість пшениці сходить,

І косять жито на грабки:

Бува, під інший рік, як очерет, уродить.

Не все й на панщині, Терешку, товчемось,

І дбаєм на панів в жнива і в косовицю;

А часом так-таки хоч в празник урвемось

Та деяку й собі придбаємо копицю.

Воно минеться все, козаче, не журись!

Кинь лихом об землю! Якого ката слиниш?

Найми псавтир та богу помолись:

Всі помремо,- та й ти ж, Терешку, згинеш!

Не перший твій та й не останній Влас,

Що в москалях уклали під пранцузом:

Он не таких стяло,- нехай боронить спас!

Що й кендюх розлетівсь із єдноральським пузом!

А що ж робитимеш? То сказано - війна!

От кулю замовлять хто вміє - інше діло!

Того вже не лизне ні сам пан-сатана;

Той на гармати гайда сміло!

Та й доки ж коротить, Терешку, вік в журбі?

Що з воза впало - те пропало!

Так на роду написано тобі!..

Гай, братіку, бодай тебе опановало!

Та ну! Не гедзкайся! Виймай лиш ключ мерщій

Та дать калганної скажи твоїй Одарці;

Та люльку-ке лишень!.. Ось-ось і Онопрій!..

Ей, хлопці! Випиймо калганної по чарці!

Воно б не вадило сьогодні й підгулять…

Хіба ж нас білий цар до себе не голубить?

Звелів не некрута, а козака з нас брать… 40

Тепер-то будемо ляхів і турка чубить!

А тут до Рєпніна прибіг гінець на двір, 41

Та й кае: «Поминай тепер ляхів як звали!

Вже Хве́дорович наш 42 з їх видавив весь жир;

Вже, каже, й могорич в Варшаві запивали!» 43

Бач, ярепудова збентрежилась ляхва!

Бач, гирі, бач, чого віскривій заманулось!..

А нам і на руку ковінька! і лахва!

О! Щоб вам, ляшеньки, легенько там ікнулось!

Та вже й натикали в Варшаві ви добра!

Ям!.. паль!.. рівків!.. тинків!.. шпичок і частоколу!..

А як гукнув москаль по-своєму: «Гура!» -

Все к гаспиду пішло!.. Дали ж ляшкам тут школу!

Отже ж, наш князь Рєпнін сю чутку як почув,

Та з радощів гукнув своїй княгині Варці: 44

«Щоб з м’ясом борщ! І щоб гарбуз молошний був!

І щоб тернівки всім було по добрій чарці!»

Вони ж пішли круглять, а я кажу: «Піду

Розбуркаю в журбі Терешка та Одарку,

Та похмелюсь і сам…» Так, отже, на біду,

Чи бач!.. Яку внесли маленьку чарку!

25 февраля 1832 г.

Parcus deorum cultor et infrequens,

Insanientis dum sapientiae

Consultus erro; nunc retrorsum

Vela dare atque iterare cursus

Cogor relictos etc. 45

От і допивсь!

І дохмеливсь!..

Довіку тямить буду!

Ні в рот не брать

Ні коштовать

Не хочу аж до суду!

Коли б вона

Уся до дна

Повитікала в бочках,

То ще б в церквах

Народ в свитках

Стояв би і в сорочках!

Ні, Грицьку, ні!

Хоч би мені

Повіситься й на гілці!..

Ані під ніс!..

Нехай їй біс,

Тій гаспидській горілці!

Вона мене

З світу зжене.

Коли б той ісказився,

Хто божий дар

Гнать через жар

У винниці навчився!

Ох! ох! ох! ох!

Зубів щось з двох

І ніг не долічуся!

Живіт, на сміх,

З ковальський міх,-

Здається ж, і не дмуся!

Самі кишки,

Мов бульбашки

У чавуні, клекочуть;

А пуп набряк;

Під пупом - так,

Мов жаби, знай, скрегочуть!

Ніс, як пістряк;