Українські поезії - Петро Петрович Гулак-Артемовський

Твардовський озвався,-

Хотів з чортом вас посватать,-

Та й чорт одцурався.

Мабуть, всі чорти - бурлаки,

Та ще й розум мають,

Знають, де зимують раки -

Од жінок втікають.

Може, в пеклі інше діло,

В нас сього немає:

Жінка гризе душу й тіло,

Мужик попиває!

Нуте ж, хлопці! Швидко, шпарко!

Музики, заграйте!

Гей, шинкарю! Гей, шинкарко!

Горілки давайте!»

(Малоросійська балада)

Das Wasser rauscht’, das Wasser schwoll,

Ein Fischer saß daran,

Sah nach dem Angel ruhevoll,

Kühl bis ans Herz hinan.

Goethe. 24

Вода шумить!.. Вода гуля!..

На березі Рибалка молоденький

На по́плавець глядить і примовля:

«Ловіться, рибочки, великі і маленькі!»

Що рибка смик - то серце тьох!..

Серденько щось Рибалочці віщує:

Чи то тугу, чи то переполох,

Чи то коханнячко?.. Не зна він - а сумує!..

Сумує він,- аж ось реве,

Аж ось гуде,- і хвиля утікає!..

Аж гульк!.. З води Дівчинонька пливе

І косу зчісує, і брівками моргає!..

Вона й морга, вона й співа:

«Гей, гей! Не надь, Рибалко молоденький,

На зрадний гак ні щуки, ні лина!..

Нащо ти нівечиш мій рід і плід любенький?

Коли б ти знав, як Рибалкам

У морі жить із рибками гарненько,

Ти б сам пірнув на дно к линам

І парубоцькеє оддав би нам серденько!

Ти ж бачиш сам,- не скажеш: ні,-

Як сонечко і місяць червоненький

Хлюпощуться у нас в воді на дні

І із води на світ виходять веселенькі!

Ти ж бачив сам, як в темну ніч

Блищать у нас зіро́ньки під водою;

Ходи ж до нас, покинь ти удку пріч,-

Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою!

Зирни сюда!.. Чи се ж вода?..

Се дзеркало: глянь на свою уроду!..

Ой, я не з тим прийшла сюда,

Щоб намовлять з води на парубка пригоду!»

Вода шумить!.. Вода гуде...

І ніженьки по кісточки займає!..

Рибалка встав, Рибалка йде,

То спиниться, то вп’ять все глибшенько пірнає!..

Вона ж морга, вона й співа...

Гульк!.. Приснули на синім морі скалки!..

Рибалка хлюп!.. За ним шубовсть вона!..

І більше вже нігде не бачили Рибалки!

27 октября 1827 г.

(Басня)

«Ей, Хведьку! Вчись! Ей, схаменись! -

Так панотець казав своїй дитині,-

Шануйсь, бо, далебі, колись

Тму, мну, здо, тло 25 - спишу на спині!»

Хведько не вчивсь - і скоштовав

Березової кашки,

Та вп’ять не вчивсь і пустовав,

Побив шибки і пляшки;

І, щоб не скоштовать од батька різочок,

Він різку впер в огонь - та й заховавсь в куток.

Аж батько за чуб - хіп! - І, не знайшовши різки,

Дрючком Хведька разів із шість оперезав!..

Тоді Хведько скрізь слізки

Так батькові сказав:

«Коли б було знаття, що гаспидська дрючина

Так дуже дошкуля, то песька я дитина,

Коли б я так робив:

Я б впер дрючок в огонь, а різки б не палив!»

29 октября 1827 г.

«Чого цвірінькаєш? Дурний! Чого голосиш?

Хіба ж ти трясці захотів?

Що заманулося, чого ти не попросиш,

Чи сім’ячка, пшінця, прісця чи то крупців -

Всього ти в кліточці по саме не́льзя маєш,

Ще й витребенькуєш, на долю нарікаєш»,-

Так в клітці підлітку казав Снігир старий.

«Ой дядьку, не глузуй! - озвався молодий.-

Недарма я журюсь і слізками вмиваюсь,

Недарма я просця і сім’ячка цураюсь!

Ти рад хурдизі сій? Ти зріс там і вродився;

Я ж вільний був; тепер в неволі опинився».

1 ноября 1827 г.

(Басня)

В ставочку Пліточка дрібненька

Знічев’я зуздріла на удці черв’яка,

І так була раденька!

І думка то була така,

Щоб підвечірковать смачненько:

Ну, дейко! До його швиденько…

То збоку ускубне,

То спереду поцупить,

То хвостика лизне,

То знизу вп’ять підступить,

То вирне, то пірне,

То сіпне, то смикне,

Вовтузиться, ялозиться і пріє,-

Та ба!.. Та ротеня таке узеньке, бач,

Що нічого не вдіє!

Хоч сядь та й плач!

«Ой гіренько мені на світоньку,- мовляє,-

За що мене так доля зневажає?

Тим пельку і живіт дала з ковальський міх,

Тим зуби, мов шпички; а нам, на глум, на сміх,

Рот шпилькою неначе простромила!..

Ой правду дядина небога говорила,

Що тільки на світі великим рибам жить!

А нам, малим, в кулак трубить!» -

Так Пліточка в воді на долю нарікає,

А на гачку черв’як все хвостиком киває!..

Черв’як кива - аж ось! Зі дна

Гульк щука!.. Бовть!.. Вона

За удку хіп!

А удка - сіп!..

З води шубовсть в окріп!..

«Ой лишечко! Оце ж як дядина збрехала!..» -

Із ляку Пліточка сказала.

І більш не скаржилась на долю пліточок

За ласенький на удочці шматок:

Що бог послав,- чи то багато, чи то трошки,-

В кушир залізши, їла мовчки!

2 ноября 1827 г.

Aequam memento rebus in arduis

Servare mentem: non secus in bonis etc.

Horat. Lib. II, od.