Українські поезії - Петро Петрович Гулак-Артемовський

Пархоме! В щасті не брикай!

В нудьзі притьмом не лізь до неба!

Людей питай, свій розум май!

Як не мудруй,- а вмерти треба!

Чи коротаєш вік в журбі,

Чи то, за поставцем горілки,

В шинку нарізують тобі

Цимбали, кобзи і сопілки;

Чи п’яний під тином хропеш,

Чи до господи лізеш рачки

І жінку макогоном б’єш,

Чи сам товчешся навкулачки:

Ори і засівай лани,

Коси широкі перелоги,

І грошики за баштани

Лупи,- та все одкинеш ноги!

Покинеш все: стіжки й скирти,

Всі ласощі: паслін, цибулю;

Загарба інший все - а ти

З’їси за гірку працю дулю!..

Чи соцьким батько твій в селі,

Чи сам на панщині працює,-

А смерть зрівняє всіх в землі:

Ні з ким, скажена, не жартує!..

«Чи чіт, чи лишка?..» - загука.

Ти крикнеш: «Чіт!..» - «Ба, брешеш, сину!» -

Озветься па́плюга з кутка -

Та й зцупить з печі в домовину!

4 ноября 1827 г.

Tu ne quaesieris, scire nefas, quem mihi, quem tibi

Finem di dederint, Leuconoë, nec Babylonios

Temptaris numeros etc.

Horat. Lib. I, od. 11 27

Пархоме! Не мудруй! Ворожки не питай,

Як довгий вік прокоротаєш?

Що виковала вже зозуля - поживай!

А більше - шкода, що й бажаєш...

Хоч всіх ти упирів збери і знахарів,

Хоч покумайся ти з відьмами:

Ніхто не скаже нам так, як би ти хотів,

Що доля завтра зробить з нами!

Чи доведеться ще подушне заплатить?

Чи до снаги вже розплатився?..

Нащо, про що тобі над цим чуприну гріть?..

Дурний! дурний!.. А в школі вчився!..

Терпи!.. За долею, куди попхне, хились,

Як хилиться од вітру гілка;

Чи будеш жить? Чи вмреш? Пархоме, не журись!..

Журись об тім, чи є горілка!..

А є? Так при на стіл!.. Частуй, та й сам кругляй!..

Чи нам, Пархоме, треба скільки?..

Та вже ж - чи вкорочать свій вік, то й вкорочай

В шинку над бочкою горілки! 28

От ми базікаєм,- а час, мов віл з гори,

Чухра: його не налигаєш!

От, скільки б випили до сеї ми пори,

Так ти ж буцім недочуваєш!

Ну ж! Цуп останню ти гривняку з капшука,

Поки стара пере ганчірки, 29

Бо вже як вернеться, то думка, бач, така,

Що помремо обидва без горілки!

5 ноября 1827 г.

Eheu fugaces, Posthume, Posthume,

Labuntur anni; nec pietas moram,

Rugis et instanti senectae

Afferet etc. 30

Ой час би, Грицьку, нам, ой час пошановаться:

Не все ж нам, братику, не все парубковать;

Не все з дівчатами гасать і женихаться!

І тютюнкову день і ніч в шинку круглять! 31

Бач, пику, зморшками, мов лемішем, зорало.

Ось ну! Помацай гирю лиш:

Чи бач, який,- мов паршами зстругало,-

На тім’ї здоровецький пліш!

От старість!.. Схаменись! А ти собі байдуже!

Ось-ось скандзюбить в сук, хоч напрямець як стій:

Та вже як яровав, мов огир, наш Андрій,

Та й той подався дуже!

А там, козаче, зирк! Ні відсіль, ні відтіль

Кирпата свашка - гульк у хату!

«Добридень,- скаже,- хліб та сіль!

Здоровенькі були з весіллям, свату!»

А там і «содухів» весільних як утнуть!.. 32

Лежить Грицько, обдувся, як барило…

От і догравсь!.. Сюди, туди, верть-круть,

А тут Грицька в супоню і скрутило!

Що? Думка, може, бач, така,

Щоб од кирпатої гидзою одкупиться? 33

Тикнув на часточку попові п’ятака,

Та й дейко довіку з дівчатами казиться?

Що? Може, напечеш гарячих буханців,

Заколеш підсвинка та м’ясом нагодуєш

Калік, сиріток і старців,

Та тим і пельку ти кирпатій зашпунтуєш?

Ні, голубе! Вже не таким тузам

Кабаки кирпа втерла!

Вже Бонапарт 34 як давсь взнаки і москалям,

Та і того на дно до пекла вперла!

Воно-то - нічого гріха таїть - гульвіса,

На часточку не ткнув ніколи й двох шагів;

Лупив німоту й драв, та вже ж і драв із біса,

Поки не скоштовав московських стусанів!

Ну, а Сірко? 35 Богдан? 36 Мазепа 37 і Палій? 38

Хіба попам, старцям обідів не справляли?

Хіба церков, дзвіниць не муровали?

Хіба не ставили хрестів на стовповій?

А дуже ж тим вони од смерті одкупились?

Любісінько лежать там, де і всім лежать!

Чи сріблом сукні їх, чи дірками світились:

І дрантя, і роброн - все робаки з’їдять!

А втік, щоб в москалі на сей рік не схопили,-

Впровторять - так як раз - в погонці через рік!..

Не вмер - болячки задавили!

Та ба! Так, отже, бач, утік!

Коли на панщині душа не опряглася,

Коли-то госпідь боронив,-

То в животі, гляди, горілка зайнялася,

Або хто бебехи за жінку одсадив!

Та вже наш дяк чита у