Українські поезії - Петро Петрович Гулак-Артемовський
En voulant larmoyer je fais rire les autres! 18
Автор «Т[юхтія] та Ч[ванька]»
Наш віршомаз Тюхтій старих людей шанує:
Гарасько як звелів, 19 - він так і компонує.
Чи справжки, чи на жарт що тільки написав,
То так на дев’ять рік те в бодню і запхав;
А на десятий рік, як вийме й прочитає,-
Побачить сам здоров, що там ладу біс має,
То в грубу так-таки і впре шпаргалля все!..
От брат його, Чванько, слабкий уже на се!
Що начеркав, те так в друкарню і несе!
Але громада їх однако поважає:
Того ні сном не зна, другого не читає!
Скажіть, будь ласкаві: хто з їх дурніший двох?
Та глузду, гріх казать, скупенько у обох!..
Так перший же хоч тим за працю надолужить,
Що в дев’ять рік хоч раз теплом собі услужить;
Другий - такий дурний, що з холоду дрижить,
А книжок же його з півсажня так лежить...
Харьков,
1 ноября 1819 года
ДЕЩО ПРО ТОГО ГАРАСЬКА
Воно то, бач, оце по-нашому Гарасько, а по-московській, либонь, Горацій.- О! Вже вони хоч що перековерсають по-своєму! Там-то вже предивенна їм мова! - От часом трапиться так, що стоїш перед ним з добру годину, а він тобі січе та рубає!.. Що ж? - Хрін його й слівце второпає, що він там верзе та паплює! От тілько буцім-то й дочуваєш, що «вот-с», та «што-с», та «да-с», та «нет-с», та «гаварю-кажу», «гаварю-кажу», а що він там гаворить-каже, того, далебі, що і з попом не розбереш! От хоч би, наприклад, і се, що колись, ще за царя Олексія Михайловича, 20 князь Гагін та боярин Хлопов 21 про нашого гетьмана-дряпичку, Брюховецького, 22 листами його Царському величеству лепортовали: «Иван Мартынович,- писали,- есть честный человек! (Еге!.. чесний - як капітанська мазниця!) и годится быть гетманом, понеже он, хотя не учен, да умен и - ужасть как вороват и исправен!» Ну, дей його честі!.. Хай його халепа з такою честю! Ну, та се, бач, воно так виходить по-нашому, а по-московській інше діло: по-нашому б то «вороватий» значиться «злодійковатий», а по їх - «скусний, спритний». Звісно, кожний хрещений народ говорить по-своєму: в Туреччині - по-турецькому, в Німеччині - по-німецькому; тільки вже наш пречистянський дяк у книжці начитав, що коли вже злодій, то скрізь злодій, і у Німеччині злодій, і у Туреччині злодій; ну, а може, деінде і не так… Бог його святий знає! Ще б щось сказав, бо язик дуже свербить, та цур їм!.. У нас, бач, уся старшина московська: чи то далеко до пені? Бог з ними!.. Возьмеш, як то кажуть, личком, а оддаси ремінцем!
Я то тілько, знаєш, хотів дещо розчовпать про того Гараська. Одже ж то він уже подавно сказав: що коли вже луципер підцькує кого базграти вірші, то нехай же, каже, наялозить та й «nonum premat in annum». 23 Він-то оце сказав, бач, по-литвинській, бо він був собі на лихо литвин, а по-нашому б то воно значиться от що: що, коли вже хто що скумпоновав та й написав, то нехай же куди запровторить так, щоб тільки миші та пацюки про те знали.
Одже ж, щоб не збрехать, я таки іноді на сього Гараська не дуже-то вважаю… Мені про його і байдуже! Бо інше діло у Литві, а інша річ у Москві. У литвинів, може, колись воно й добре було, а у нас теї погані, віршомазів, стільки наплодилось, як у доброго попа дітей; що якби кожний ховав на дев’ять рік,- що за одну годину пером надрига, то нігде б чоловікові було і кватиру нанять за паперами!
Ви, дурні, я ж кажу, на те та не вважайте;
Людей питайтеся, а свій ви розум майте.
Не вам Гарасько свій указ скомпоновав:
Він сам розумний був, розумним і писав.
Пишіть і на вербі нас грушами трахтуйте,
Пишіть і крамарів-паперників годуйте.
У нас холодний край, а ліс став дорогий,
Дурні ж ні по чому: що ступиш, то й дурний!
Пишіть, реб’ятушки!.. Подякують вам люде:
За дурнями та й всім розумним тепло буде!..
Харьков,
2 ноября 1819 года
ДУРЕНЬ І РОЗУМНИЙ
(Приказка)
«На що, до халепи, той розум людям здався?» -
Раз Дурень здуру бовть!.. Розумного питався.
«На те,- озвався сей,- коли кортить вже знать,
Щоб дурням на сей спрос цур дурнів відвічать».
Харьков,
1 декабря 1820 года
ЦІКАВИЙ І МОВЧУН
(Приказка)
Цікавий, Мовчуна зустрівши раз, спитав:
«Від чого голосний так дзвін той на дзвіниці?» -
«Від того, що (коли не втнеш сеї дурниці)
Всередині, як ти, порожній він»,- сказав.
Харьков,
1 декабря 1820 года
ЛІКАР І ЗДОРОВ’Я
(Приказка)
Йшов Лікар у село - селу на безголов’я,
А із села біжить, злякавшися, Здоров’я:
«Куди, Здоров’ячко? - пита він.- Як ся можеш?»
«Та цур тобі!.. Я йду, куди ти не заходиш!»
Харьков,
1 декабря 1820 года
ТВАРДОВСЬКИЙ
(Малоросійська балада)
«Нуте, хлопці! Швидко, шпарко!
Музики, заграйте!
Гей, шинкарю, гей, шинкарко,
Горілки давайте!»
Ріжуть скрипки і бандури,
Дівчата гопцюють;
Хлопці, піт аж ллється з шкури,
Коло їх гарцюють.
Бряжчать чарки, люльки шкварчать,
Шумує горілка;
Стук, гармидер, свистять, кричать,
Голосить сопілка.