Українські поезії - Петро Петрович Гулак-Артемовський

еси

на пространне нозе мои. 57

 

Та й гарна ж та Галка Біла,

Що до Петра прилетіла!

 

 

Чого ж мені журитися?

Хіба ж іще трясці!

Тільки богу молитися,

Щоб жить в твоїй ласці.

 

Чого бажав - усе ти дав:

На піввіку стане;

Аби лишень ти вікував,

О мій любий пане!

 

Через плечі почепив ти

Стрічку червоненьку,

А над серцем пришпилив ти

Звіздочку ясненьку;

 

І на радощах серденько

Під звіздою б’ється,

Що аж стрічка та частенько

На грудях трясеться!

 

Та й гарна ж та Галка Біла,

Що до Петра прилетіла

І на грудях йому сіла!

 

«А поживем,- як сам кажеш,-

Ще й Гальку дістанем».

Ну, там собі як сам зважиш…

Ми спорить не станем!

 

13 февраля 1852 г.,

Харьков

 

ЦОКОТУСІ

 

 

Вернулася ж Химка

Допрядать починка.

Ой, насуче ниток,

Що буде з півміток!

Язик - веретено

І бреше скажено!

Накрутить десятки,

Витче і двадцятки;

Буде й полотенця,

Буде і ряденця!

І кождій свашці

Спече по ковбасці!

Кого і принадить,

Кого і пригладить,

Кого і почеше,

Та бреше, та бреше!

Хоч пряжа і рветься,

Та вона сміється:

Поки клоччя стане,

Сукать не перестане.

Язик - мотовило,

Чом не крутить сміло?

Поки не одубіє,

Нехай меле й віє!

 

1852

 

«Ну, вже-таки далась взнаки…»

 

 

Истязал еси беззаконие мое и грехи моя

изследил еси. Руце твои сотвористе мя

и создасте мя; потом же, преложив,

поразил мя еси.

Иова, гл. 10

 

 

1

 

Ну, вже таки

Далась взнаки

Мені та Галка Біла!

Мов чиряки

На печінки,

Отак притьмом і сіла!

 

 

2

 

Було, всі дні

На черені

Пряжусь та позіхаю,

То шість разів

До пирогів

Із печі я злізаю.

 

 

3

 

Ряди-вгоди

До бороди,

Було, доходить діло...

От розскубеш,

В жмені помнеш,

Та й вп’ять у просо сміло!

 

 

4

 

Було, й сопеш,

Було, й хропеш,-

І нікому - й байдуже!

Так, отже, бач:

Хоч сядь та й плач,-

От, треба Галки дуже!

 

 

5

 

Звізду прислав

Та й наказав,

Щоб щодня я голився.

Перину слав,

Пику вмивав

І щодня б чепурився!

 

 

6

 

Ой! Він мене

З світу зжене

Московською пенею!

Оце біда

Ота звізда,

Нехай там госпідь з нею!

 

 

7

 

Ну й схаменусь

І підголюсь!

Чого там розходився?

Та я ж під час

На місяць раз

І без того голився!

 

 

8

 

Тілько не лайсь

Та не знущайсь,

Бо кепська вийде справа,

Як зашморгнусь

Та й удавлюсь

Стрічкою Станіслава!..

 

Март 1852 г.,

Харьков

 

ПЕСНЯ КОРМИЛИЦЫ СОНИЧКИ 58

 

 

Ой, час їхать, Марусе́нько,

Тобі до господи!

- Ох, болить моє серденько

Від сеї невзгоди!

 

- Ой збирайся, моя галко,

Ти до чоловіка!

Жаль нам тебе, серце, жалко,

Жаль буде довіка!

 

- Як покину немовлятко,

Що я ж годовала?..

Плаче мати, плаче батько...

Ой бідна ж я стала!

 

- Що ж робити? Така доля

Припала нам з неба!

Хоч їхать жаль,- їхать треба:

На те панська воля!

 

- Ой прощайте ж, добрі люди!

Прощай, моя Соню!

Нехай госпідь з вами буде!

- Прощай і ти, Фроню!

 

16 октября 1852 г.,

Харьков

 

«Сидить Абдул...»

 

Сидить Абдул, 59

Губи надув

І гадку гадає:

Що там моє,

Турецькеє,

Військо поробляє?

 

Скільки ж воно

В море на дно

Москалів пустило?

Скільки ребят

З рушниць, з гармат

Трупом положило!

 

Ой, вже ж тії,

Турецькії,

Війська розчухрали!

Вже ж над ними

Й «Со святими»

Дяки одспівали!

 

Вже й в П’ятенбурх

Гінець Явтух

Чкурнув що мав сили,

З листом об тім,

Що туркам всім

Тинхву в ніс встромили. 60

 

Сполать тобі

В Руській землі,

Андронче-козаче! 61

Ти бусурман

Зм’яв на гаман -

Нехай Абдул скаче!

 

Сполать тобі

В Руській землі,

Нахименку хвацький, 62

Що попалив

І потопив

Байдаки султанські.

 

Та вже ж лизнув,

Та вже й мазнув

Султана по пиці!

Провів шрамки:

Будуть втямки

На морді синиці.

 

Так, бач, султан,

На сей із’ян

Ще й морду пиндючить,

На панотця,

На Воронця 63

Аркан з шовку сучить.,

 

Сучи ж аркан,

Дурний султан,

Та й скручуй