Українські поезії - Петро Петрович Гулак-Артемовський
Бить байдики, пане!
Наробив єси вже слави,
Чи на́довго стане?
Порозтринькав все дівчатам: 47
Дукачі й намисто,
А хлоп’ятам-небожатам
Хоч вимети - чисто!..
Нема шпоньки, нема й стрічки
Комір зашморгнути...
Ну, вже утяв ти нам січки:
Є чим пом’янути!
Ану? Виверни кишені:
Що там є такого?
А ви, хлопці, держіть жмені:
Ай, біс-ма нічого!
22 мая 1842 г.,
Полтава
« Сидить Петро у Полтаві…»
Сидить Петро у Полтаві
В стані з поштарями;
Тепер Петро наш не в славі,
Вже не з панночками!
Колись, було, як забряжчить
В браму у будинку,
Так пані Засс і закричить:
«Мерщій горілки з шинку!
Тягніть Петра на вечерю,
Любії дівчата!
Ставте на стіл ви тетерю
Та ріжте курчата!»
Тепер Петро у Полтаві
В стані з поштарями;
Тепер Петро вже не в славі -
Годі з панночками!
24 июня 1848 г.
«Надудливсь чаю…»
Надудливсь чаю
Та й сам не знаю,
Як злізти з драбинки
У панські будинки!
Обдувсь, як барило,
Та и ноги скрутило,-
Ледве ворушуся,
Та їсти прошуся.
Коли б догадались
Та швидше збирались,
Що там є поснідать,
А там і обідать,-
Може б від серця трошки одли́гло,
Бо ждать, єй-богу, так довго обридло!
Та й доки ж їй спати
І в ліжку лежати?
А нуте, хлоп’ята,
Мерщій на стіл курчата!
Та дайте горілки
Чи то нам скільки!
Чоловік не скотина,
От, як дитина:
Лизне з піввідерця,
Аби глистів прогнать від серця!
9 июня 1851 г.
«Були ж ми і в Святигорськім…»
Були ж ми і в Святигорськім 48
І церков бачили, змуровану Самборським,
І плавали в ридвані на Донці,
Розмокли на кисіль книші і буханці,
А він над нами, знай, в воді жартує, 49
Регоче і кепкує!
Ну, правди нікуди дівать;
Вже є за що сполать!
Натури доброї від москалів набрався,
Того й гляди, щоб ще у море не попхався!
Удасться ж от таке: ні сорому, ні ляку!
Він душу ізомне христянську на кабаку!
А скільки ж голодом він душ запропастив:
Чи я ж через його з ченцями не постив?
От тілько і дає, що днем на перемогу,
А ніччю щоб? Їй-богу,
Хоч би тобі згадав
Та хоч разів із п’ять погодував!
А, господи! Коли б уже до жінки!
Наївся б на весь рік, надудлився б горілки!
12 июня 1851 г.,
Капитольск
«Голився я на тиждень раз…»
Голився я на тиждень раз,-
І нікому́ й байдуже!
Приїхав він, віддав приказ: 50
«Голись щодня, Петро, бо гидкий дуже».
Отже ж, щодня я і голюся,
Аж пасока юшить із бороди;
То гребінцем, чесавшись, уколюся,
То, глянь, витягую з води
Гарячої свій палець,
Вже перетоплений на смалець.
Ходив до панночок, накинувши свитину:
«А що се, сучий сину? -
Загуркотав наш пан.-
Ану! Мерщій лиш одягайсь в жупан!»
Отже ж, з тої пори не я один, а й пані,-
Вона у кофті, я ж з гудзиками в жупані,
Їмо було собі, як тільки в вікна світ,
Що іноді, було, аж розіпре живіт;
Тепер він догори все повернув ногами...
Нехай святий дух буде з нами!..
Тепер вже череду жене із поля дід,
А він, гляди, тогді нас кличе на обід!
Бувало, смерклося,- то ми і до хропка,
Тепер тогді він тільки збитень смокче,
Куйовдиться, не їсть і спать не хоче,
Бо поведенція московська, бач, така!
Ой, щоб вас!.. Ей, Андрію!
Сказав би щось,- та не посмію...
Та вже ж побачимо, яку там цяцю
Ви привезли за сю нам працю?
20 июня 1851 г.,
Полтава
«Як тілько задзвонять чотири годинки…»
Як тілько задзвонять чотири годинки,
Так ми й шморгнемо́ в високії будинки
Та любих панночок
Засадим до книжок:
Нехай гуртом голосять
Та хоч борщу Петрові просять.
21 июня 1851 г.,
Полтава
«Послухав жінку…»
Послухав жінку
Та взяв на перемінку
Пістрьовії із Харкова штани,
Так, отже, бач,-
Хоч сядь та й плач:
Щось не вподобались йому вони!
І осміяв,
І ошпував,
Мережані штани, на всю Полтаву
Ні за що ні про що пустив у славу!
Коли б то ж вже сам тільки він,
То й сількось. Вже б - байдуже!
А то й вона, 51 ізлізши на ослін,
Розкудкудакалась щось дуже
Та над Петром ну реготать,
Петра на глузди піднімать!
Чарки й пляшки, шклянки перетовкла від сміху,
Розхлюпала на скатерть сирівець,
Тоді, злякавшися, та навпростець,
Ну, драла!.. під свою махнула стріху!
23 июня 1851 г.,
Полтава
«Ой мені тяжко!..»
