Українські поезії - Петро Петрович Гулак-Артемовський

Пан Твардовський в кінці стола

З поставця черкає.

«Гуляй, душа! тра-ла-ла-ла!» -

На ввесь шинк гукає.

В батька й матір отамана

І громаду лає;

Скрутив жида, як гамана,

Ще й усом моргає!

Сікнувсь улан - він вздовж його

Шаблюкою тріснув.

Улан - тю-тю!.. га-га!.. го-го!..

Зайцем в кутку приснув.

Взяв наба́кир писар шапку,

Пан грішми забрязкав:

Аж гульк! Писар - верть в собаку

І на всіх загавкав.

А шевцеві пан Твардовський

В такі знаки дався,

Що, мабуть, із час московський

Барилом качався.

В ніс втеребив дві бурульки;

З бурульок, мов з кухви,

Б’ють під стелю через рульки

Джерела сивухи.

Б’ють джерела... пан-гульвіса

Кухоль підставляє;

Аж зирк в кухоль! - Що у біса?

В’юн на дні іграє!

«Дух святий, миряни, з нами!

Вилупіть лиш баньки:

В’юн утік, а цап з рогами

Вилазить із шклянки.

Мекнув, мов його родимець

Почав мордовати.

Та й стриб в комин; аж гульк - німець

Стоїть серед хати!

Ніс - карлючка, рот свинячий,

Гиря вся в щетині;

Ніжки курячі, собачий

Хвіст, ріжки цапині.

Дриг ногою!.. Круть ріжками!..

В пояс поклонився:

«Ну, Твардовський, час, із нами

Щоб ти розплатився!

Гуляв єси, верховодив,

Усім взнаки дався;

Дівчат дрочив, жінок зводив,

Над всіми знущався.

Чого душа забажала,

Мав всього ти стільки!..

Курей, ковбас, м’яса й сала,

Бочками горілки.

Нагрів і нам ти чуприну,

Як сам здоров знаєш:

Окульбачиш, мов скотину,

Та всюди й гасаєш.

Годі глузувать з чортами,

Слова́ - не полова:

Чи забув, яка між нами

З тобою умова?

Лиса гора... бритва... палець...

Паперу півкарти...

Гайда в пекло!.. Кров на смалець,-

З чортами не жарти.

В письмі стоїть, читай сміло:

На кагал бісовський

З начинкою душу й тіло

Одписав Твардовський.

Служить йому чорти мають

(Так прийшлось в умову),

Поки в Римі не піймають,

Амінь сьому слову!

Що тепер, Твардовський, буде,

Про те в пеклі знають:

Сю корчму хрещені люде

Римом називають».

«Бач, чортяка!.. Бач, падлюка!..

Як умудровався!

Се вже, бач, німецька штука,-

Твардовський озвався.-

Та вже ж чи йти в пекло справді,

То й підем, байдуже!

Але й ти роби по правді

І не чванься дуже.

Заглянь в контракт твій зо мною,-

Яка там умова? -

Ще три штуки за тобою;

Витнеш - ні півслова!

От, бач, висить над дверима

Завбільшки із цапа

Перед твоїми очима

Мальована шкапа.

Нехай шкапа підо мною

Огирем гарцює,

Нехай крутить головою,

Стриба і басує.

Ти тим часом піску в жменю:

Гарапник тройчатий

Сплети з піску, як з ременю,

Коня поганяти;

Ще ж попасать коня треба,

Стать на одпочинок:

То вже, гляди, щоб, як з неба,

Вродився будинок.

Будинок з лушпин горіха,

Отам за байраком;

Із борід жидівських стріха,

Цвяхована маком.

От і гвіздок на починок

Чверть ліктя завдовжки.

По три в кажду вбий з мачинок,

А менше - ні трошки».

Біс перистий свиснув, кляснув,-

Аж кінь вже басує:

Батіг з піску в руці ляснув...

Твардовський сумує.

Скік в стремена, давай драла...

Аж що за одмінок?

Стріха в хмарах заблищала,

І мріє будинок.

«Виграв справу! Бач, псяюха,

Задихавсь, мов скажений.

Ну, тепер скупайсь по уха

В водиці свяченій».-

«Змилуйсь, свате, я в сій зроду

Лазні не купався».

Скорчивсь, зморщивсь - шубовсь в воду

Та й назад порвався.

Захлинувся, чхнув і приснув,

Тричі закрутився,

Тричі тупнув, тричі свиснув,

Аж шинк затрусився.

Хмара, як ніч, налетіла,

І сонце сховалось;

Галок, круків, ворон сила

На стрісі зібралось!

Крукають, кавчать, мекечуть

Всіми голосами:

То завиють, то шепечуть,

Бряжчать ланцюгами!

«Ну, Твардовський, другу справу

Виграли чортяки!» -

«Не кваптесь лиш: ще на славу

Втру я вам кабаки.

Куць програв, куць виграв справу.

Ще як доведеться.

Виграй третю,- глянь на лаву:

Що тобі здається?

Цмокнись з жінкою моєю,

Вона твоя буде;

Як я жив на світі з нею -

Про те знають люде.

Будь ти їй за чоловіка

(Остання умова),

Присягайсь любить довіка,

Та тогді й ні слова!

Нехай піп вам руки зв’яже.

Тепер, по сій мові,

Люде добрі, що чорт скаже? -

Бувайте здорові!»

А чортові не до соли:

Хвостиком киває,

Ніс скопилив, мов гринджоли,

І дверей шукає.

Стриб по хаті, хап за клямку,

Твардовський - по пиці,

Трісь по гирі - розбив шклянку

І горщик з полиці.

«Ей, не бийсь, кажу, Твардовський!

Гвалт, рятуйте, люде!

Бо вилаю по-московській -

Сором слухать буде».

А тим часом скік к одвірку -

Ну цапом стрибати!

З прогонича зуздрів дірку -

Та й шморгнув із хати.

«Ой, держіть, ловіть псяюху!» -

Усі загукали,

А псяюхи нема й духу:

Поминай, як звали!