Сучасна теория грошей - Рендал Рей
Інколи король погіршував ситуацію, відмовляючись від обіцянки приймати свої старі монетні IOU за попередньо узгодженою вартістю. Така практика називалась «збиванням ціни» монет. Донедавна на монетах не друкували їхньої номінальної вартості — вони вартували стільки, скільки вони вартували в королівських «домах оплат»246. (Погляньте на ранні монети: на них зображено міфічних героїв або короля, але жодної позначки про номінальну вартість). Щоб ефективно подвоїти податковий тягар, король міг оголосити, що всі монети в обігу коштують лише половину попередньої вартості.
Через таке виняткове право монарха власники монет не були впевнені в їхній номінальній вартості. Ще одна причина приймати лише важкі монети — хай як сильно король збивав ціну монет, мінімальна вартість залишалася на рівні вартості вмісту дорогоцінного металу. Та зазвичай монети мали в обігу вищу номінальну вартість, яку встановлював монарх і забезпечували суди під загрозою жорсткого покарання за відмову приймати монети за цією вартістю.
У цій історії є ще один аспект. Зі збільшенням кількості королівських нащадків у сучасній державі з’явилися споріднені явища меркантилізму та зовнішніх війн. У межах імперії чи держави IOU суверена — це достатні «грошові знаки»: доки суверен приймає їх в оплату, його піддані чи громадяни теж їх прийматимуть. Діятимуть будь-які грошові знаки — як металеві, так і паперові або електронні записи. Проте поза межами повноважень суверена прості знаки можуть не приймати взагалі. Міжнародна торгівля та міжнародні платежі в певному розумінні ближчі до бартеру, якщо немає якогось загальноприйнятого «знака» (як сьогодні долар США).
Скажімо так: для чого комусь у Франції суверенні IOU короля Англії — заклятого ворога Франції? За межами Англії монети англійського короля можуть циркулювати лише за вартістю вмісту в них дорогоцінного металу. Металізм як теорія добре «грає», коли йдеться про нижній рівень вартості IOU короля: в найгіршому випадку вони не впадуть в ціні значно нижче за вартість золота, які містять, адже їх можна розплавити на злитки.
А це підводить нас до політики меркантилізму, а також до підкорення Нового світу. Навіщо країні експортувати свою продукцію? Лише заради того, щоб одержати виручку золотом та сріблом й наповнити скарбницю короля? Чим зумовлена така жага Нового світу отримувати золото та срібло? Тим, що золото та срібло були потрібні, щоб вести зовнішні війни: необхідно було платити найманцям та купувати оснащення, щоб утримувати свої армії в чужих краях. (Англія не мала потужної авіації, щоб десантувати війська та спорядження на територію Франції. Натомість вони наймали піхотинців і купували спорядження в місцевих постачальників). То було зачароване коло: воювали як за допомогою, так і заради золота та срібла!
І це ставало причиною монетарного безладдя у власній країні. Монархові завжди бракувало золота та срібла, тож у нього були вагомі причини знецінювати валюту (щоб зберегти метал для забезпечення війн) і віддавати перевагу важким монетам в оплатах. Населення ж мало стимул відмовитися від легких монет в оплатах, водночас накопичуючи важкі монети. Або продавці могли встановлювати дві ціни: нижчу — для важких монет і вищу — для легких. Та це означало гратися з вогнем.
Потроху плутанину було усунено — постала сучасна національна держава, в монетній системі чітко прийняли номіналізм й нарешті відмовилися від давньої традиції використання дорогоцінного металу в монетах. Так ми й отримали «ефективний платіжний засіб»: IOU з цілковито електронним обліком. Монети з дорогоцінних металів завжди були обліковими засобами IOU, але вони були недосконалі. І це, безумовно, збило з пантелику істориків та економістів!
Маю визнати, я ще не сформулював ґрунтовного пояснення, чому гроші повинні бути борговими зобов’язаннями, а не товаром. Потрібно трохи більше структурних елементів теорії, щоб логічно аргументувати, чому гроші не можуть бути товаром із дорогоцінного металу. Водночас ці два параграфи мають стати достатнім підґрунтям, щоб відмовитися від погляду на монетну систему з позиції «товарних грошей».
Блок: Відповіді на запитання читачів
Запитання: Практика збивання вартості монет була інфляційним явищем чи, може, вона зумовлювала протилежну тенденцію — схильність до накопичення запасів дорогоцінних металів у формі монет, що спричиняло дефляцію?
Відповідь: Як ми вже казали, діє закон Ґрешема: ви накопичуєте важчі монети й під час розрахунків намагаєтеся позбутися легших. Від будь-яких монет, цінність яких можна збити різними способами, будуть позбуватися (їх не накопичуватимуть). В установах суверена зі збору платежів (де сплачували збори, штрафи й податки) була б інфляція (адже ви надавали би більшу кількість монет для оплати свого податкового боргу). Здається, що вплив на ціни на «ринках» не змінюватиметься у співвідношенні один до одного. Іншими словами, ціни не обов’язково суттєво зростуть з огляду на нижчу вартість монет у податкових установах суверена. Та ці історичні свідчення недостатньо переконливі. Усе-таки можна припустити, що монети, цінність яких збивалася різними способами, дешевшали і стосовно цих монет відбувалася певна інфляція ринкових цін. А їхня обіговість (швидкість обігу), ймовірно збільшувалася, оскільки всі намагалися їх позбутися.
У будь-якому разі неправильно приділяти забагато уваги саме монетам. Вони рідко коли були важливими. Податки переважно сплачували рейками (вартість яких не можна було збивати, бо номінальну вартість розрізали на основу та корінець), а приватні транзакції відбувалися у векселях або як облікові записи кредиту і дебету (рахунки в шинку, наприклад), і, знову ж таки, всі вони були номінальні.
Запитання: А хіба золотий стандарт не запобігає інфляції?
Відповідь: Так, але якщо ви граєте за правилами золотого стандарту, коли кількість золота обмежує випуск монет. Проте існують хитрощі, за допомогою яких можна обійти ці обмеження. Ви можете вилучити золото з обігу (наприклад, зберігати як прикраси, фамільні цінності тощо), підняти на нього ціну, сплачену в монетному дворі, вкладати менше золота у свої монети, а також використовувати мірні рейки з горіхового дерева, рахунки в шинку чи паперові гроші, начебто забезпечені золотом. І все це було. Як стверджував ще Мілтон Фрідман, хоч золотий стандарт як спосіб уникнення інфляції приваблює в теорії, на практиці держави «махлюють». По суті, він підтримував плаваючий валютний курс, але з правилами зростання грошової маси.
Та майте на увазі, що суворий золотий стандарт працює саме через обмеження витрат держави: це називається фіскальним обмеженням. Щоб витрачати, державі потрібно добути золото. Отже, якщо не відкрито нової золотої копальні, державні витрати істотно обмежені обсягом золота, яке надходить від сплати податків. Тож це не монетарне обмеження в звичайному розумінні цього терміна: центральний банк не контролює грошової маси. По суті, золотий стандарт працює як економічна політика з підтримки збалансованого бюджету держави.
6.5. Режими обмінного курсу та суверенні дефолти
У цьому параграфі ми розглянемо три незвичні приклади: 1) країну, що прив’язує обмінний курс
