Сучасна теория грошей - Рендал Рей
Для того, щоб виконати обіцянку конвертувати свою валюту за фіксованим обмінним курсом, Великобританія повинна була тримати резерви в іноземних валютах (і / або в золоті). Якби для обміну було надано багато британських фунтів, резерви іноземної валюти Великобританії могли швидко вичерпатися. Існували певні заходи, до яких британський уряд міг удатися, щоб уникнути браку резервів іноземної валюти, та жоден із них не був надто приємним. Вибір зазвичай зводився до трьох: а) девальвувати (знецінити) фунт; б) позичити резерви іноземної валюти; в) здійснити дефляцію в економіці.
У першому випадку уряд змінює коефіцієнт конвертації, скажімо, до 1,40 долара за британський фунт. У такий спосіб він ефективно подвоює свої резерви, оскільки йому потрібно буде віддати лише половину іноземної валюти (чи золота) в обмін на фунт. На жаль, такі дії з боку уряду можуть, по суті, збільшити попит на конвертацію фунта.
У другому випадку, щоб задовольнити попит на конвертацію власної валюти в іноземну, уряд позичає резерви в іноземній валюті. Це потребує зацікавлених кредиторів і змушує Великобританію залізти в борги, за якими необхідно сплачувати відсотки. Наприклад, уряд може позичити американські долари, але тоді потрібно буде виплачувати відсотки в доларах — валюті, якої він випускати не може.
Нарешті уряд може спробувати здійснити дефляцію або сповільнити економіку. Сповільнити економіку можна за допомогою низки інструментів економічної політики. Сукупно такі інструменти називаються «заходами жорсткої економії», й ідея полягає в тому, що сповільнене економічне зростання Великобританії скоротить імпорт товарів та послуг порівняно з експортом. Це дало б змогу Сполученому Королівству підтримувати профіцит у зовнішній торгівлі237, накопичуючи резерви в іноземній валюті. Перевага таких заходів у тому, що Великобританія отримує іноземну валюту, але водночас не влазить у борги. Але є й мінус — пригнічення внутрішнього економічного зростання, що зазвичай завершується зниженням зайнятості та зростанням безробіття.
Зауважте, що дефляція економіки може працювати разом зі знеціненням валюти для створення ефекту переходу економіки у стан нетто-експорту (або, іншими словами, профіциту зовнішньої торгівлі). Це відбувається завдяки тому, що знецінення національної валюти здешевлює товари внутрішнього виробництва для іноземців (вони надають менше своєї власної валюти в обмін на фунт), тоді як товари іноземного виробництва стають дорожчими для британців (їм потрібно більше фунтів, щоб купити щось номіноване в іноземній валюті).
Отже, щоб задовольнити попит на конвертацію власної валюти і водночас збільшити свої запаси американських доларів чи інших іноземних валют, Сполучене Королівство могло б використовувати комбінацію всіх трьох інструментів економічної політики.
Блок: Відповіді на запитання читачів
Запитання: Як країни формують резерви іноземних валют, які вони використовують для прив’язки власних валют?
Відповідь: Переважно вони підтримують профіцити поточного рахунку платіжного балансу (продаючи товари та послуги за кордон, заробляючи так звані факторні доходи238 в іноземній валюті або отримуючи грошові перекази з-за кордону) чи позичають їх. Як ці резерви стають офіційними валютними резервами держави? Експортерам, які заробляють, скажімо, долари США, потрібно оплатити свої власні внутрішні витрати в національній валюті. Центральний банк пропонує своїм банкам послуги з обміну — створює внутрішні резерви в національній валюті, купуючи резерви в іноземній валюті. Зазвичай потім центральний банк обмінює доларові резерви, що зберігаються у Федеральній резервній системі США, на державні боргові зобов’язання Сполучених Штатів, оскільки хоче заробити більший відсотковий дохід. Ось звідки такий тісний зв’язок між дефіцитами поточного рахунку США та зовнішнім накопиченням боргових зобов’язань США.
6.2. Плаваючі обмінні курси
На початку 70-х років ХХ століття Сполучені Штати Америки, як і більшість розвинутих держав, перейшли до системи плаваючого валютного курсу, відповідно до якої уряд не зобов’язаний конвертувати долар. Звісно, легко конвертувати долар США у будь-яку іншу основну іноземну валюту в комерційних банках та в спеціалізованих пунктах обміну валют у міжнародних аеропортах. Такі валютні обмінні операції проводять за поточним обмінним курсом, визначеним на міжнародних фінансових ринках (за винятком комісійних витрат, що стягуються за такі трансакції). Ці обмінні курси валют змінюються щодня чи навіть щохвилини, коливаючись для задоволення попиту (від тих, хто намагається отримати долари) та залежно від пропозиції (від тих, що пропонують долари за інші валюти).
Визначення обмінних курсів у системі плаваючого обмінного курсу — надзвичайно складна справа. На міжнародну вартість американського долара можуть вплинути такі фактори, як попит на американські активи, торговельний баланс та інфляція в США, процентні ставки й зростання країни стосовно решти світу. Через велику кількість факторів жодна модель не є досконалою настільки, щоб надійно прогнозувати рухи валютних курсів239.
Але для нашого аналізу важливо ось що: з плаваючим обмінним курсом державі не слід боятися, що вона вичерпає резерви іноземної валюти (чи золота); причина дуже проста — вона не конвертує національну валюту в іноземну за фіксованим валютним курсом. Справді, державі взагалі не потрібно обіцяти здійснювати будь-які конвертації своєї валюти.
На практиці держави, в яких діє плаваючий валютний курс, для зручності своїх фінансових установ усе-таки тримають резерви іноземних валют і пропонують послуги з обміну. Проте вони не стримують валютний курс від стрибків, й обміни відбуваються за поточними ринковими валютними курсами. Однак держави можуть втручатися в роботу валютних ринків, щоб підштовхнути валютний курс у бажаному напрямку. Намагаючись вплинути на валютні курси, вони також використовуватимуть макроекономічну політику (зокрема монетарну та фіскальну політику). Іноді це працює, а іноді — ні.
Річ у тому, що при плаваючому валютному курсі спроби вплинути на валютний курс дискреційні. Натомість, якщо валютний курс фіксований, держава повинна використовувати економічну політику, щоб стримати валютний курс від небажаних рухів. Плаваючий валютний курс забезпечує державі більшу свободу в досягненні інших цілей, таких як підтримування повної зайнятості, достатнього економічного зростання та цінової стабільності.
У наступних параграфах ми продовжимо цю дискусію і спробуємо довести, що плаваюча валюта дає більше простору для економічної політики, тобто більше можливостей використовувати внутрішню фіскальну та монетарну політику для досягнення політичних цілей. Натомість фіксований обмінний курс зменшує простір для економічної політики. Та не обов’язково, що держава з фіксованим валютним курсом не зможе проводити внутрішньої економічної політики. Усе залежить від обставин. Важливим фактором буде те, чи зможе вона накопичувати достатньо іноземної валюти (чи золота), щоб захищати свою валюту.
Далі ми трохи відхилимося від теми, щоб дослідити так звані товарні гроші. Фіксований валютний курс, який ґрунтується на золотому стандарті, був реальністю ще відносно недавно. Тривалий час, упродовж двох минулих тисячоліть, держави випускали монети з вмістом срібла та золота. Багато хто прирівнював їх до «товарних грошей» — монетарної системи, основа якої, як вважалося, — дорогоцінний метал. І справді, в цій системі вартість грошей визначали за вмістом золота чи
