Сучасна теория грошей - Рендал Рей
Усі ми знаємо шекспірівське застереження: «Не позичай нікому і ні в кого». Релігія вважає грішними як «диявола»-кредитора, так і позичальника (дебітора), який «продає свою душу», обтяжуючи дружину та дітей борговою кабалою. Релігія ганьбить їх, якщо не однаковою мірою, то принаймні вважає їх обох заплямованими, скутими жахливою кабалою боргу. Лише «спокута» може звільнити людство від несплаченого боргу, що сягає первородного гріха Єви.
Звичайно, сьогодні для більшості людей «первородний гріх», якого неможливо уникнути, — це борг перед податковим інспектором, а не перед «старим Ніком». Першу бухгалтерську книгу вів диявол, уважно записуючи куплені душі, і лише смерть могла допомогти «розпочати все з чистого аркуша», бо «смерть сплатить усі борги». Нині в нашому житті є дві точні штуки: одна з них — податковий інспектор, друга — смерть. А колись у нас були глиняні таблички з Месопотамії, на яких записували дебети та кредити в грошовій одиниці обліку храму, а потім — у грошовій одиниці палацу; таке практикувалося перші два тисячоліття після винайдення грошей як універсального мірила наших численних та різноманітних гріхів.
Перші монети були створені тисячі років потому, у великому регіоні Давньої Греції (як нам відомо, в Лідії у VII столітті до нашої ери). І незважаючи на все, що написано про монети, вони були не більше ніж невеликою часткою «грошових знаків», необхідних для фінансових розрахунків і виплати боргів. У Європі цю функцію виконували переважно мірні рейки, комерційні векселі, а також «рахунки в барах». (Такі рахунки були накреслені крейдою на дошці за стійкою, де господиня тримала свою бухгалтерію. Ось вам і прив’язка до «починати з чистого аркуша», адже цього в пабі могли і не робити протягом року чи двох).
Донедавна більшість платежів на користь верховної влади в Англії здійснювалися мірними рейками (особистими борговими розписками короля, що мали форму надрізів на горіховому дереві). Використовувати їх припинили аж у ХІХ столітті, і закінчилося це катастрофічно: біснуваті збирачі податків із міністерства фінансів кидали їх у печі з таким зáпалом, що парламент був спалений ущент!
У більшості королівств кількість монет в обігу була така мала, що її можна було вилучати (і насправді часто вилучали) для переплавлення й перекарбовування. (Як подумати, вилучення монет і переплавлення їх на нові може здатися дуже дивною й марною справою, якщо оцінювати вартість монет за вмістом металу!).
То чим були монети і чому вони містили дорогоцінний метал? Напевне ми не знаємо. Історія грошей, як висловився Кейнс, «загублена в тумані часу, коли лід танув... коли погода була чудесною, а розум — достатньо вільним, щоб народжувати нові ідеї — на островах Гесперид, Атлантиді чи в якомусь Едемі Центральної Азії». Слід про це поміркувати.
Одне припущення про Стародавню Грецію (яку вважають матір’ю не лише демократії, а й монетної системи, що майже напевне якось пов’язано) полягає в тому, що дорогоцінний метал фактично монополізували еліти, а це було важливо, бо їхні суспільні кола були переплетені між собою «ієрархічним обміном подарунками». Вони були вищими від агори (ринкової площі) та противниками полісів (демократичних урядів міст-держав), що розросталися. На думку фахівця з античності Леслі Курк244, поліс уперше викарбував монету для використання на агорі, щоб «продемонструвати утвердження найвищої влади держави у формуванні та регулюванні вартості в усіх сферах, де функціонували гроші загального призначення. ... Таким чином, універсальна монетна система з державним випуском, так само, як і міська агора, де вона була в обігу, символізувала об’єднання в єдиний знак або утримання багатьох форм вартості, які підкорялися найвищій владі міста»4. Використання дорогоцінних металів було свідомою зневагою до еліт, що вкладали велику формальну вартість (навіть церемоніальну значущість) у дорогоцінний метал. Карбуючи свої дорогоцінні метали для звичайнісіньких жителів і використання в публічних домах на агорі, поліс компрометував ієрархічний обмін подарунками, привласнюючи дорогоцінний метал й утверджуючи найвищу владу своєю печаткою.
Використовуючи монети для своїх платежів і наполягаючи на платежах монетами, поліс затвердив своє верховенство в роздрібній торгівлі на агорі. Водночас агора й використання там металевих грошей підірвали механізми обміну подарунками в колах еліт. Так само перехід до податків і регулярних платежів на користь влади міста (а також суворі штрафи, стягувані з чиновників, які приймали подарунки) поставив під загрозу «природний» порядок, що ґрунтувався на подарунках та послугах.
Як стверджує Курк, монети — це просто знаки міської влади, тому їх можна було б виготовити з будь-якого металу. Проте аристократи вимірювали багатство людини кількістю та якістю дорогоцінних металів, тому поліс мусив викарбовувати високоякісні монети з незмінною пробою. (Зауважте, що золото називається благородним металом, адже з часом не змінюється — як і король; монетний метал мав теж бути незмінним). Жителі поліса, за аналогією до однотипних монет високої якості (як засвідчують тогочасні пам’ятки писемності, статус громадянина визначався якістю монети, яку випускало його місто), отримали рівні статус і можливості. Завдяки монетній системі, що запровадила стандартну міру вартості, людську працю стало можливо вимірювати та зіставляти між виконавцями — і в цьому розумінні монетна система була інновацією з впровадження рівноправності.
Відтоді монети зазвичай містили дорогоцінний метал. Стародавній Рим продовжував цю традицію, і теза Курк узгоджується з твердженням св. Августина, що так само, як люди — монети Христа, давньоримські монети з дорогоцінного металу візуалізують владу імперії: неухильно виконують накази імператора — так само, як віряни виконують волю Христову. Зверніть увагу на зв’язок грошей та релігії. Він сягає давньоримських часів. Далі ми розглянемо розвиток монетної системи від Стародавнього Риму до сучасних днів.
Блок: Св. Августин. Нагірна проповідь.
Він сказав: «Чого Мене спокушаєте, лицеміри? Покажіть Мені гріш податковий». Ідеться про відбиток і напис на зображенні. Покажіть, що платите, що готуєте, що з вас вимагається. І вони «принесли Йому динарій. Він спитав їх: “Чий це образ і напис?” Відповідають Йому: “Кесарів”». Отже, Кесар шукає своє власне відображення. Це не Кесарева воля, що те, що він наказав зробити, має бути втрачене для нього, і це, звичайно ж, не воля Господа, що те, що Він сотворив, втрачене для Нього. Кесар, брат мій, не виготовляв грошей; майстри-карбувальники зробили їх; робітники мають замовлення, він віддає свої накази своїм міністрам. Його зображення було викарбуване на грошах; на грошах було кесареве зображення. І при цьому він хоче мати те, що інші викарбували; він кладе це у свою скарбницю; він не допустить, щоб йому відмовили. Христова монета — це людина. У ній — подоба Христа, в ній — ім’я Христа, Христові дари, Христові правила боргу (цит. за: «Святий Августин про Нагірну Проповідь, гармонія проповідей та настанов до проповідей: нікейські та постнікейські отці Християнської Церкви», частина 6 (Проповідь XL); http://www.synaxis.org/cf/volume15/ECF00038.htm).
Св. Августин також зазначає, що твердження «люди — як монети», можуть іще бути рабинською алюзією: «Коли Кесар кладе свій образ на тисячу монет, вони всі стають однакові. Але коли Господь створює тисячі людей за Своєю подобою, вони всі виходять різні».
Блок:
