Сучасна теория грошей - Рендал Рей

Запитання: Чи правда, що використання золотих монет зменшувало ризик їх фальшування?

Відповідь: Без сумніву, особливо беручи до уваги на той факт, що золото відносно важко здобути. Та незважаючи на це, були відомі випадки обрізання країв монет, переважування монет й інші процеси, які називають «законом Ґрешема». Усе це описано в наступному параграфі. Переваги від використання золота були затьмарені всіма цими проблемами. Зауважте, що влада вже давно знала про інші методи, що дозволяли обмежити фальшування. Глиняні таблички шубаті поміщалися у футляри, які повторювали основну інформацію, записану на табличках. Щоб дізнатися деталі, потрібно було зламати футляр. Це робили в день остаточного розрахунку, що запобігало виправленням табличок. Ще відоміший приклад — мірні рейки: надрізи робили поперек рейки, щоб вказати суму грошових одиниць. Далі рейку розділяли вздовж на основу та корінець. Кредитор отримував одну частину, боржник — другу. Частина кредитора циркулювала як платіжний засіб. Коли зрештою частину рейки, що спочатку була в кредитора, надавали дебіторові для «погашення», основа та корінець добре підходили одне до одного завдяки надрізам. Ми досі користуємося системою, коли цифри на «основі і корінці» квитка245 мають збігатися. Отже, існували значно ефективніші способи запобігти підробкам. Згодом, коли технології карбування монет удосконалилися, підробляти їх стало важче, і дорогоцінний метал уже став непотрібний.

Згідно з MMT, річ, що служить грошима, — це, по суті, ніщо інше, як просто «знак» або обліковий запис про борг. Якщо це так, навіщо «викарбовувати» цей запис на дорогоцінному металі? Тисячі років до та після винайдення монет борги фіксували на глині, дереві або папері. Навіщо щось змінювати? Ми говорили про те, що карбування монет у Стародавній Греції має бути поставлене в особливий історичний контекст того суспільства. Використання дорогоцінного металу було не випадкове, та водночас традиція карбувати монети не узгоджується з теорією про товарні гроші. Хоча використання дорогоцінного металу свого часу справді було важливим і, можливо, навіть життєво необхідним. Це насамперед було зумовлено соціальними причинами і пов’язане з розвитком демократичного поліса. У цьому розділі ми дослідимо карбування монет від часів Римської імперії до сучасного західного суспільства.

Римські монети теж містили дорогоцінний метал. Але римське законодавство визнавало «номіналізм» — коли номінальну вартість монети визначає влада, а не вартість дорогоцінного металу та його вміст у монеті (це називається «металізм»). Монетна система була добре регульована, і хоча вміст дорогоцінного металу змінювався щоразу, коли карбували монети, великих проблем із фальсифікацією чи інфляцією не було.

У римському законодавстві людина могла віддати на депозит мішок конкретних монет (in sacculo), а під час їх виплати вимагати повернути ті самі монети (vindication). Однак, якщо комусь заборгували певну суму грошей (а не конкретні монети), він повинен був прийняти виплату будь-якими монетами, що надані до сплати. Вони визнавалися «грошима суверена» — офіційно санкціонованими монетами, і за потреби суди забезпечували дотримання їхньої платіжної здатності (condictio).

Така практика тривала протягом раннього нового часу. Тоді людина могла зробити депозитний вклад двома шляхами: або в запечатаному мішку з монетами (і могла вимагати саме ті монети назад у незмінно запечатаному мішку), або як розмінні монети (і в цьому випадку повернути депозит можна було будь-якими законними монетами). Але все-таки превалював «номіналізм». Те, що здавалося формою «металізму», застосовувалося лише до певних монет in sacculo.

Насправді це було більше пов’язано з уявленням, що монети — це «рухоме майно», щось, у чому власник має майновий інтерес. Однак якщо розмінні монети власника змішувалися з іншими монетами, визначити конкретного власника було неможливо, адже на них не було жодної позначки. Відповідно позивач міг лише вимагати виплат законними грошима — legalis moneta Angliae; в Англії, наприклад, було визначено певну суму «стерлінгів». Стерлінгової монети не було (справді, Англія в той час не карбувала фунта — свою розрахункову грошову одиницю); борг виплачувався відповідною сумою монет, які монарх проголосив законними грошима, якими могли бути, зокрема, й іноземні монети за номінальною вартістю, яку теж прописав монарх.

Влада, що випускала монети, могла вільно змінювати вміст металу під час кожного карбування; за відмову прийняти в оплату монету монарха за вартістю, яку він встановив, карали дуже суворо (часто — на смерть). Та був історичний парадокс: коли королю платили монетами (збори, штрафи, податки), він їх спершу зважував, а потім ухвалював рішення щодо монет із меншою вагою: або відмовлявся їх приймати, або приймав їх за нижчою вартістю. Якщо монети насправді оцінювалися номінально, навіщо було обтяжувати себе їх зважуванням? Чому емітент, король, застосовував подвійний стандарт: один — номіналістський, а другий — металістський?

У приватному обігу продавці теж віддавали перевагу «важким» монетам — тим, що важили більше або мали вищу пробу (наприклад, містили більше дорогоцінного металу). Вони, звичайно, не хотіли, щоб для платежів монархові в них залишилися тільки «легкі» монети. Спрацьовував закон Ґрешема (коли «погане» витісняє «добре» з обігу): усі хотіли платити легшими монетами, а отримувати важчі. А отже, всіх непокоїв вміст металу в монетах, і, щоб можна було самим зважувати монети, почали виготовляти й продавати точні (й доволі невеликі) терези. Це наштовхує сучасних істориків (та економістів) на думку, що «металізм» панував: вартість монет, очевидно, визначалася вмістом металу.

Але все-таки в тодішніх судових рішеннях проглядаються ознаки того, що закон схвалював номіналістську інтерпретацію: приймати повинні були будь-яку законну монету. А король засуджував на тривале ув’язнення або й смерть за відмову від монети, що вважалася законною. (Насправді вирок зазвичай виносили «на розсуд короля» (влучно сказано!). Можемо лишень уявити собі, що король вирішував робити з тими, хто відмовився від його монет). Усе це здається дуже суперечливим. То номіналізм чи металізм?

Схоже, ось останній елемент головоломки: доки не винайшли сучасних технологій карбування монет (зокрема набивання і штампування), було відносно легко «обрізати» монети — відтинати трохи металу по краю. Їх також могли шкрябати, щоб зібрати крупинки дорогоцінного металу. (Навіть звичайне зношування монет швидко зменшувало вміст металу; особливо м’якими були золоті. Тому вони і не могли бути «ефективним засобом розрахунку» — ще одна причина сумніватися в металізмі).

Ось чому король зважував монети, щоб перевірити, чи їх, бува, не обрізали. (Можете собі уявити, що покарання за це також було суворе — аж до смертного вироку, але спіймати зловмисника було складно). Якби король цього не робив, то став би жертвою закону Ґрешема. Щоразу, коли він перевипускав монети, залишалося б дедалі менше дорогоцінного металу, з яким можна було працювати. Але, оскільки він зважував монети, решта остерігалися втрапити в халепу через закон Ґрешема (або бути звинуваченими в умисній обрізці).

Отже, монети з коштовних металів були зовсім «неефективним засобом розрахунку». Вони стимулювали деструктивні процеси — обрізку, зважування й суворе покарання. Проблему