Сучасна теория грошей - Рендал Рей

Однак ми зробимо несподіваний висновок. Навіть монети, зроблені зі срібла чи золота, — це насправді IOU, викарбувані на металі. Вони не можуть бути прикладами товарних грошей. Це суверенні валюти.

Блок: Відповіді на запитання читачів

Запитання: Плаваючі обмінні курси дають більше простору для внутрішньої економічної політики. Та хіба фіксовані обмінні курси не усувають фактор невизначеності, що має суттєве значення?

Відповідь: Існує думка, що фіксовані обмінні курси зменшують невизначеність — тобто ви знаєте, якою буде вартість долара США щодо фунта стерлінгів. Це полегшує життя бізнесменам і підприємцям під час підписання та виконання контрактів, що не застраховані від зміни обмінного курсу (так звані нехеджовані контракти). Проте непевність замінюється здатністю (та бажанням) держави підтримувати прив’язку. Це особливо проблематично в пост-бреттон-вудський період, коли країни, що прив’язуються, фактично діють самотужки.

Парадокс, але багато хто також вірить, що фіксовані валютні курси зменшують імовірність спекулятивних атак. Це суперечить фактам та здоровому глузду. Пам’ятаєте фунт? Побившись об заклад, що Велика Британія не зможе захистити прив’язку, Джордж Сорос знизив його вартість і заробив мільярд доларів за день. Яку б валюту ви понизили — прив’язану чи ту, що постійно плаває? У якому з цих двох випадків ви б могли заробити мільярд за день? У яку ціль ви радше намагалися б влучити — рухому чи ту, що не рухається?

Виходить, це правда, що щоденні коливання прив’язаних курсів можуть дуже довго дорівнювати нулю, на відміну від плаваючих курсів, які змінюються весь час. Але якщо прив’язані курси все-таки рухаються, то можуть спричинити валютну кризу, бо коли прив’язка розірветься, це буде еквівалентно дефолту. Якщо я пообіцяю вам конвертувати свої доларові боргові зобов’язання в іноземну валюту (чи золото) за фіксованим курсом, а тоді скажу, що дам вам лише половину обіцяної суми в іноземній валюті, це означатиме, що я просто оголосив дефолт. Такі дії спричиняють руйнацію на ринках.

Тому фіксовані курси можуть у деяких випадках дати більшу певність — доки від них не відмовляться. Щоб підтримувати фіксований курс, країні потрібен доступ до основних резервів іноземної валюти. Такі країни, як Китай чи Тайвань, сьогодні можуть зобов’язатись обмінювати валюту в умовах фіксованих валютних курсів (що, здається, цілком правдоподібним). Але більшість держав — ні.

Наприкінці попереднього параграфа ми стверджували, що монети ніколи не були формою товарних грошей, а радше — борговими зобов’язаннями, або IOU, емітента. Фактично золота монета — це просто IOU держави, і так сталося, що правителі держави карбували свої монети в золоті. Золота монета — лише «знак» державного боргу, його доказ. Держава повинна забрати назад свої IOU через платежі, здійснені на її користь. «Податки керують грошима»: «грошові знаки» приймають не тому, що вони містять золото, а тому що їх «підтримують» податки. Ми спробуємо спростувати думку про те, що монети були товарними грошима. А в наступному параграфі завершимо цю дискусію.

У цьому посібнику ми не мали на меті заглиблюватися в історію економіки, адже нас більше цікавить, як «працюють» гроші в сучасному світі. Проте це не означає, що історія неважлива і що ми ігноруватимемо її вплив на формування нашого погляду на сучасні гроші. Наприклад, більшість економістів упевнені, що гроші спершу функціонували в товарній формі. Наші пращури мали ринки, але покладалися на незручний бартер, доки в когось не виникла чудова ідея вибрати один товар, який виконував би роль обмінного засобу. Спершу це були гарні морські мушлі, та в процесі, так би мовити, еволюції раціональнішим варіантом товарних грошей обрали дорогоцінні метали.

Очевидно, метал мав внутрішню цінність — його хотіли використовувати і з іншою метою. Зазвичай говорять, що внутрішня вартість металу наділяє вартістю й вироблені з нього монети. Це допомогло запобігти інфляції, тобто спаду купівельної спроможності металевих монет стосовно інших товарів, адже монету завжди можна було розплавити й продати як злиток. Можна згадати безліч прикладів, як держава спричиняла інфляцію, знижуючи вартість монет (зменшуючи вміст у них дорогоцінного металу).

Згодом держава починала випускати паперові гроші (або монети з кольорового металу з дуже низькою внутрішньою вартістю), але зобов’язувалась викупити їх за дорогоцінний метал. Знову ж таки, існує дуже багато свідчень, як держава не виконувала своєї обіцянки.

Така стисла версія еволюції грошей закінчується нинішніми «директивними грошима», які не мають під собою нічого «реального». Схоже, це сучасний приклад Веймарської республіки та Зімбабве, коли гроші нічим не забезпечені. Директивні гроші часто спричиняють гіперінфляцію, якщо держава надрукує їх забагато. Зрештою, все зводиться до скиглення «золотих жуків»240: мовляв, якби ж ми могли повернутися до «реального» грошового стандарту — до золота.

У цій дискусії ми не можемо навести докладну історичну хронологію, щоб спростувати традиційні оповіді про історію грошей. Натомість дозвольте пояснити альтернативний погляд.

Насамперед зауважимо, що гроші як одиниці обліку налічують уже багато тисяч років — щонайменше чотири тисячоліття, а може, й значно більше. (Означення «сучасний» у словосполученні «сучасна теорія грошей» сягає твердження Кейнса про те, що гроші були державними грошима «щонайменше» останні чотири тисячі років). Ми це знаємо напевне, адже вартість речей у грошовому вираженні засвідчують, наприклад, глиняні таблички з Месопотамії241, а також цінники в тій самій грошовій одиниці, яка слугувала мірою обліку.

Також відомо, що винайдення грошей тісно пов’язане з боргами та веденням обліку і що багато слів, які асоціюються з грошима та боргом, мають релігійне значення: наприклад, борг, гріх, відплата, погашення, «починати з чистого аркуша» та «ювілейний рік»242. У висловлюваннях Христа арамейською мовою на позначення «боргу» вживається те саме слово, що й для «гріха». Слова молитви до Господа «прости нам провини наші» можна було також перекласти як «борги наші», або «гріхи наші», чи, як каже Марґарет Етвуд243, «грішні борги наші»3.

Облікові записи про дебети та кредити, що використовувалися в давнину, дуже схожі на сучасні електронні облікові записи: одні були вигравіювані на глині, другі — записані на комп’ютерних дисках. Назви всіх відомих давніх грошових одиниць походили від вагових мірок основних зернових культур: скільки в еквіваленті бушелів ячменю заборгувала людина, скільки мала у власності, за скільки сплатила. Це радше відповідає погляду на гроші як на одиницю обліку, що відображає соціальну вартість чи боргове зобов’язання, а не як на товар. Як кажуть MMTійники, гроші — це «знак», як «номерок» із гардеробної в опері, за допомогою якого можна викупити своє пальто наприкінці вистави.

Справді, «залишити заставу» в ломбарді означає залишити там гарантію. Ломбарди виписують власні IOU, які потрібно «погасити», щоб повернути залишений предмет застави. Покровителем ломбардів (як і злодіїв, що закладають там крадені товари) є святий Нік. «Старого Ніка» пов’язують із дияволом, якому ми закладаємо наші душі (звідси — червоний костюм і сажа, а дієслово «to nick» англійською мовою означає «красти»). Десята