Сучасна теория грошей - Рендал Рей
Блок: Відповіді на запитання читачів
Ось два питання для роздумів:
1. Це працює лише для податків? Чи, можливо, й для інших обов’язкових платежів?
2. А якщо у вас особисто немає зобов’язання платити податок? Для чого б ви приймали валюту уряду?
У цьому розділі ми розглядали, чому «директивну» валюту уряду приймають інші суб’єкти економіки. Коротка відповідь — «податки керують грошима»: ви маєте податкове зобов’язання, яке необхідно погасити, повернувши власну валюту держави назад державі, тому ви і хочете її одержати. У цьому розумінні саме податкове зобов’язання стимулює бажання отримати державну валюту.
Але чи це конче мусить бути податок? Звичайно, ні. Якщо держава стягує з вас штраф у п’ять доларів, вам потрібні ці п’ять доларів саме у формі, в якій хоче отримати штраф держава, — у суверенній валюті. До ХХ століття податки були не такі важливі; що важило більше, то це штрафи, десятини та збори.
Далі уявімо, що держава монополізує постачання води (або, наприклад, енергоресурси, доступ до божественного порятунку тощо). Тоді вона може визначати, взамін на що саме ви маєте право одержати воду (паливо, відпущення гріхів тощо). Якщо вам скажуть придбати державні IOU, тоді, щоб не вмерти від зневоднення, вам потрібні державні IOU — суверенна валюта. У ранній Англії багато життєво необхідних дій були встановлені незаконним диктатом Корони. Якщо ви вполювали дичину, щоб нагодувати свою сім’ю, або зібрали дрова, щоб зігрітися, то мали сплатити штраф. Для цього вам була потрібна валюта Корони: відповідно, штрафи керували грошима, тобто стимулювали попит на гроші Корони. Десятини та збори теж можуть стимулювати гроші. Ось вам картина: щоб стимулювати валюту, необхідне лише примусове зобов’язання цю валюту надавати, а це може бути податок, збір, штраф чи церковна десятина. Або навіть плата за водопостачання чи одержання іншого блага цивілізації.
Звісно, недостатньо просто обкласти економічних суб’єктів податковими зобов’язаннями (десятину, збір, штраф, податок); щодо них має бути задіяний примус до сплати. Податкове зобов’язання, щодо якого ніколи не буде задіяний примус до сплати, не стимулюватиме валюту. Податок, щодо якого уряд застосовує слабкий примус до сплати, може створювати певний попит на валюту, але податковим зобов’язанням не стане, адже багато хто буде сподіватися ухилитися від податку.
Далі можна перейти до другого питання: чому ті, хто не мають податкових зобов’язань, теж захочуть прийняти валюту?
Якщо певний сегмент суспільства повинен сплатити податок (збір або штраф), виражений у суверенній валюті, інші її прийматимуть. Зауважте, це не аргумент нескінченної регресії. Причина в податку, який підтримує та стимулює попит на валюту, але не кожен мусить цей податок сплачувати. Наприклад, директор «Майкрософт» Білл Ґейтс має сплатити податки на 1,5 трлн американських доларів. Я був би щасливий прийняти долари США, бо знаю, що Ґейтс прийме їх, коли я купуватиму програмне забезпечення «Майкрософт». І це також пояснює, чому іноземці хочуть доларів — не тому, що вони повинні сплачувати в доларах податки, а тому що їх мають такі люди, як Білл Ґейтс.
Так, ми знаємо, що коли загальне податкове зобов’язання в доларах становить, скажімо, 100 млрд, то платники податків хотітимуть запопасти мінімум 100 млрд. (На скільки більше? 120 млрд? 180 млрд? Ми не можемо сказати точно, але з’ясуємо це пізніше). Держава може витратити на економіку щонайменше цю суму, або й ще більше.
Це пояснює, чому люди хочуть валюту, але мало що каже про те, скільки вона коштує. Скільки коштуватиме долар? Власне, це залежить від того, що потрібно зробити, щоб його отримати. Згодом ми повернемося до цього питання й розглянемо його докладно. Але що, як податкове зобов’язання замале? Скажімо, загалом воно становить 100 млрд доларів США, а держава намагається витратити 1000 млрд. Це вдесятеро більше того, що потрібно платникам податків, щоб оплатити свої зобов’язання. Швидше за все, держава не зможе знайти тих, хто прийме 1000 млрд доларів, які вона хоче витратити. Вона може набити ціну, яку б вона хотіла платити (за роботу, готову продукцію чи за ресурси для виробництва), та все одно не знайде тих, хто прийматиме валюту. Унаслідок цього в економіці почнеться інфляція, однак держава не зможе витратити стільки, скільки хоче.
Найкращим рішенням, очевидно, буде підняти податкове зобов’язання до 1000 млрд доларів США замість того, щоб збільшувати ціни, за якими держава хотіла б витрачати. Ми до цього ще повернемося; це питання також проливає трохи світла на те, що саме визначає вартість валюти. Як ми розуміємо, потрібно розділяти бажання прийняти валюту й вартість валюти. Підвищення податкового зобов’язання збільшить бажання отримати валюту, однак це нічого не говорить про те, як саме зросте вартість валюти (виходячи з ціни на працю, інші ресурси чи готову продукцію).
5.2. Для чого потрібні податки: підхід MMT
У попередньому параграфі ми доводили, що «податки керують грошима», маючи на увазі, що встановлення податку, сплачуваного в національній валюті держави, створює попит на цю валюту. Суверенній державі для того, щоб витрачати, не обов’язково потрібен дохід.
Це приголомшливо, бо ми звикли думати, що «держава оплачує витрати за рахунок податків». Однак щодо місцевих державних адміністрацій (провінцій, областей та штатів) це правда, адже вони не випускають суверенної валюти країни. І також не далеко від істини для держав, які відмовилися від власної валюти і використовують іноземну, та для держав, що прив’язують свою валюту до золота чи іноземної валюти. Коли держава здійснює прив’язку своєї валюти, їй справді потрібне золото або іноземна валюта, у яку вона обіцяє конвертувати свою валюту на вимогу. Встановлення податку потрібне для того, щоб вилучити валюту з обігу: в результаті складніше стає віддавати національну суверенну валюту назад державі з вимогою конвертувати її в золото чи іноземну валюту. Тому доречно обмежити витрати уряду до обсягу доходу від податків.
Проте, якщо йдеться про держави, що випускають власну національну, суверенну валюту, не зобов’язуючись конвертувати її за фіксованою вартістю в золото чи іноземну валюту (тобто підтримують на валютному ринку плаваючий обмінний курс для своєї валюти), роль податків потрібно тлумачити зовсім інакше. Щоб «оплачувати» державні витрати, податки не потрібні. Ба більше, логіка протилежна: держава мусить наперед витрачати валюту (або давати в борг), щоб платники податків змогли сплатити їх у суверенній валюті. Спершу витрачайте, а потім оподатковуйте — це і є логічна послідовність.
MMT визнає, що інша причина запровадження податків — зменшення сукупного попиту в економіці. Нині витрати федерального уряду Сполучених Штатів становлять трохи більше 20 % від ВВП, а дохід
