Сучасна теория грошей - Рендал Рей
По-третє, перерозподіл затратний. Для оподаткування, витрат й регулювання потрібна значна державна бюрократія, фінансована доходом із податків. Опозиція до податків легко поширюється на опозицію до державних інституцій на кшталт Внутрішньої податкової служби в США. Такі установи зазвичай порушують приватність і швидко стають об’єктами підкупу, хабарництва та зловживань. А викриття лише загартовує опозиціонерів перерозподілу».
Звісно, MMT не підтримує позиції Вольффа щодо того, що «податки оплачують державні послуги», за винятком податків американських штатів або місцевих адміністрацій. Але він має рацію, що коли громадськість кваліфікує податки як оплату за надані послуги, то й сама намагається порахувати, чи її оплата «справедлива». Власне, це те, що відбувається зі штатами та фінансами місцевої влади, починаючи приблизно з 1970 року. В економічній літературі це називається «передачею повноважень» — функцій із надання більшості державних послуг від рівня федерального (центрального) уряду до рівня штату та місцевої влади. За цим іде наступний крок — примушування платити за ці послуги податками.
Передача повноважень сприяла появі «дірок від бублика», що спустошують американські міста. Це коли заможніші «білі» перебираються жити в приміські райони. Нова інфраструктура, більші прибутки й багатство та водночас відносно низькі податкові ставки в передмісті забезпечують гідне обслуговування. А покинуті міста, щоб підтримувати послуги на належному рівні, змушені піднімати податкові ставки на тлі постійного скорочення податкової бази. Така позиція «акціонера» («податки оплачують послуги, які я отримую») вже зменшила податкову спроможність штату та місцевої влади у значній частині Америки такою мірою, що там навіть не можуть забезпечити таких базових послуг, як охорона правопорядку та пристойні школи.
5.4. Податки та суспільна мета
Ми довели: податки створюють попит на «те, що потрібно, щоб оплатити податки». Це дозволяє урядові придбати ресурси, щоб досягати суспільної мети через витрачання валюти.
Воррен Мослер часто каже, що мета податку полягає у створенні безробіття. Мабуть, це звучить дещо дивно, але якщо кваліфікувати безробіття як ситуацію, коли шукачі роботи хочуть працювати за грошову зарплатню, то держава може найняти їх, пропонуючи свою валюту. Податок обмежує використання ресурсів з іншою метою, і, відповідно, держава може витрачати їх на суспільні потреби.
Якщо дуже спростити, гроші — це оригінальна одиниця вимірювання, яку створила влада, щоб оцінювати збори, штрафи та податки — тобто всі платежі, які піддані зобов’язані з часом віддати цій владі. Якщо обтяжити боргом власних підданих та громадян, реальні ресурси можна спрямувати на досягнення суспільної мети. Податки керують грошима. Отже, гроші було створено, щоб дати урядові можливість розпоряджатися суспільно створеними ресурсами. Функція податків — насамперед створювати продавців реальних товарів та послуг. Вони мають й інші подальші наслідки, один із яких — досягнення суспільної мети, яку визначає політика влади. Про це ми поговоримо трохи згодом.
Ось чому гроші пов’язані із суверенною владою — владою, що дає змогу розпоряджатися ресурсами. Ця влада рідко буває абсолютною. Вона конкурує з іншими суверенами, але часто важливіша конкуренція з внутрішніми кредиторами. Завеликий борг перед приватними кредиторами ослаблює суверенну владу та знищує владний баланс, потрібний для того, щоб керувати.
Ви можете відшкодувати свої податкові борги, надаючи в оплату IOU суверена. Загальнопоширені борги перед сувереном забезпечують загальнопоширене прийняття власних IOU суверена. Це означає, що багато людей працюватимуть на суверена або працюватимуть, щоб виготовити те, що суверен хоче придбати. Навіть той, хто не має податкових боргів, працюватиме за IOU суверена, знаючи, що вони потрібні іншим.
Сьогодні це найпоширеніший спосіб, у який суверенний уряд переміщує ресурси до державного сектору: в останні сторіччя дедалі більше стали покладатися на податки, хоча колись інші зобов’язання, такі як штрафи, збори, десятини й данина, були важливішими. Звичайно, є й інші способи переміщувати ресурси до громадського сектору. Альтернатив чимало — від військового призову та права держави примусово відчужувати приватну власність до волонтерської діяльності (у США це, наприклад, відомі організації «Корпус миру» або «Волонтери на службі Америці»228).
Проте для забезпечення безлічі суспільних потреб найефективнішою виявилася саме «монетизація», і це зумовлено багатьма причинами (що не повинні затримувати нас зараз). Монетизація відбувається у два кроки: перший — встановлення монетарного податку, а другий — встановлення монетарної ціни на ресурси, потрібні урядові.
Отже, пов’язувати політику «віддати бідним» із політикою «встановити податок для багатих» — неправильно і політично недоцільно. Мета податку — вивільнення ресурсів на забезпечення суспільних потреб, зокрема програм, спрямованих на боротьбу з бідністю. Та наша податкова система вже створює ресурси, що не використовуються. Ми можемо витрачати на бідних (й інші види державних програм) і, як наслідок, мобілізувати ці незатребувані ресурси. Не потрібно стягувати ще більше податків — принаймні зараз, — бо це спричинить ще більше безробіття.
Якби нам потрібно було збільшити витрати (не піднімаючи податків) у певний момент (мабуть, краще пізніше, ніж ніколи), ми могли б наштовхнутися на обмеження, пов’язане з наявністю ресурсів. На цьому етапі нам, можливо, потрібно буде обмежити витрати і / або підвищити податки. Згодом ми з’ясуємо, що робити з важливою проблемою повної зайнятості, якої не було ні в США, ні в більшості інших країн світу з часів Другої світової війни, і наразі перспектива повної зайнятості доволі химерна.
Як ми вже говорили, податки також можуть служити для інших цілей. Наприклад, для усунення «спокуси». Оптимальний розмір податку зрештою знищить спокусу, і, відповідно, уряд перестане одержувати дохід від цього податку. Ми навіть можемо розглядати надмірне багатство як вид «спокуси», якої хочемо позбутися за допомогою податку. Дехто доводив, що високі ставки на високі прибутки одразу після війни таки «працювали», перешкоджаючи корпораціям виплачувати високі прибутки керівній верхівці. Саме так! Так мають працювати податки на спокусу. Мета — не підвищення доходу, а зменшення спокуси.
У широкому податку є сенс, якщо треба перемістити ресурси до державного сектору, адже, по суті, таке обтяження вдарило би по широких верствах населення і змусило б їх шукати валюту. Водночас слід розглянути питання справедливості та стимулювання.
5.5. Оподатковувати погане, а не хороше
Розпочнімо цей параграф з аналізу презентації, яку Метью Форстейтер229 зробив у 2014 році на щорічному літньому семінарі Гаймана Мінськи в Інституті Леві при Бард-коледжі. По-перше, він розглянув позицію MMT щодо «сучасних грошей»: суверенна влада визначає грошову одиницю обліку й виражає в ній ціни, борги та номінальну вартість інших речей. У США це долар. Він виконує таку саму роль, як дюйм, фунт, метр, кілограм, акр чи гектар — інші одиниці вимірювання довжини та ваги.
Форстейтер зазначав, що в суверенної влади не можуть скінчитися «гроші» так само, як у неї не можуть скінчитися «метри», «кілометри» чи «центнери»: «
