Сучасна теория грошей - Рендал Рей

Цей принцип MMT також не відкидає, але з одним лише застереженням. Рамл розглядав ситуацію, коли баланс зовнішнього сектору економіки можна було ігнорувати (що мало сенс у ранній післявоєнний період). У сучасному світі, де одні країни мають дуже високий профіцит поточного рахунку, а інші — високий дефіцит поточного рахунку, цей принцип слід модифікувати.

Ми б переформулювали його так: ставки податків мають бути встановлені на такому рівні, щоби бюджетна політика уряду (яка в результаті підтримує бюджет збалансованим — чи з дефіцитом, чи з профіцитом) забезпечувала повну зайнятість. Така країна, як США (з дефіцитом поточного рахунку при повній зайнятості), ймовірно, матиме дефіцит державного бюджету навіть за умови повної зайнятості (в розмірі дефіциту поточного рахунку і профіциту внутрішнього приватного сектору). А така країна, як Японія (з профіцитом поточного рахунку при повній зайнятості), матиме відносно менший дефіцит бюджету за умови повної зайнятості (в розмірі профіциту внутрішнього приватного сектору за мінусом профіциту поточного рахунку).

Блок: Відповіді на запитання читачів

Запитання: Хто думає про сплату податків, приймаючи валюту у використання?

Відповідь: Я чув, як навіть відомий кейнсіанець казав: «Але я ніколи не думаю про податки, коли приймаю валюту. Я приймаю її, бо вважаю, що [у мене] її візьме Петро». Цей коментар було зроблено перед аудиторією стипендіатів з історії права, яка вибухнула істеричним сміхом від очевидної недалекості економістів. Тих, хто вивчає економіку та її інституції.

Я бачив вираз дикого жаху на його обличчі. Якби він сказав таке перед аудиторією економістів, то знищив би себе десятки разів — категоричне нівелювання MMT. Але ось він перед людьми, які фактично знають історію грошей, які можуть цитувати судові прецеденти часів Римської імперії, що визначали право держави випускати суверенну валюту. І вони регочуть. Він почав шукати, де вихід.

Йому кричали: «Суть у податках!»

Мені було соромно за нього. Сорок років вивчення економіки вилетіли в трубу. І не лише економіки, а й макроекономіки. І не лише макроекономіки, а й теорії грошей. «Я приймаю долари, бо думаю, що Петро візьме їх [у мене]». Це було все, що він міг пояснити. Виходячи, він пробурмотів: «Мабуть, слід буде подумати про це ще».

(Це історія з життя).

Цікаво, скільки біткойнів було в його гаманці. Абревіатура ПКГ, що означає «податки керують грошима», — таємниця лише для економістів. І час уже її розкрити.

Багато людей, особливо прогресисти, доводять, що потрібні податки для багатих, щоб уряд міг витрачати на бідних. Це «робінгудівський» погляд на податки: встановіть податок на багатих і перекажіть прибуток від нього бідним. Насправді це дві функціонально різні дії. Уряд може витрачати, щоб допомогти бідним, не стягуючи податків з багатих чи будь-кого іншого.

Усі ми любимо Робіна Гуда. Правда, було б чудово, якби Кевін Костнер промчав на своєму вірному коні через Волл-стрит й забрав в однопроцентників223 кілька трильйонів добутого нечесним шляхом заробітку, щоб перерозподілити це багатство поміж бідних з усієї країни, які на це заслуговують?

Забирайте в багатіїв та роздавайте бідним. Ми любимо цю історію. Але вона базується на хибному розумінні, начебто щоб допомогти бідним, нам потрібні податки, що сплачують багаті. Але це допомагає об’єднати бідних людей у їхній політичній підтримці рішення про підняття податків для заможних. Це дуже складна програмна пропозиція, особливо в США.

Кожен, хто розуміє MMT, доводить, що потрібен «попередній розподіл», а не «перерозподіл». Ідея в тому, що зменшити нерівність справді варто, і тут могли б допомогти податки на статки й доходи багатих. Але було б ефективніше зменшити нерівність у самих її витоках — скоротити високі доходи верхівки й підняти їх для низів. Річард Вольфф224 наводив такий самий аргумент. Він торкався питання нерівності задовго до того, як Тома Пікетті звернув на це загальну увагу225 (див. блок наприкінці параграфа).

Дуже важко встановлювати й стягувати податки з найбагатших однопроцентників. Як зазначають відомі репортери «Філадельфія Інкваєр» Дональд Барлетт та Джеймз Стіл, заможні люди насправді не платять податків, бо вони отримали податкові пільги від Конгресу США. (Див.: Barlett and Steele, 1988 “A rich Texas Widow Could Save $4 Million”, The Philadelphia Inquirer, p. А15). Якось багата спадкоємиця Леона Гелмслі226 дозволила собі ганебне висловлювання про те, що податки — для простих людей. На сьогодні в США багато дискутують про «переміщення в офшори» багатих осіб та корпорацій заради уникнення сплати податків. Девід Кей Джонстон докладно розглядає таке ухиляння від податків у своїй книжці «Безкоштовний обід. Як найбагатші американці збагачуються за рахунок держави і залишають вас із рахунком» (2007).

MMT не заперечує стягнення податків із високих прибутків і великого капіталу задля скорочення нерівності, але також уважає доцільним застосування політики «попереднього розподілу». Для тих, у кого прибуток низький, політики мають створити робочі місця й підняти зарплати. У верхівці розподілу суспільного доходу така політика має бути спрямована на згортання практик, що створюють надлишкові винагороди.

Слід обміркувати можливість скасувати казначейські цінні папери (що дають прибуток суспільному класу рантьє у вигляді процентів) і заборонити пенсійним фондам володіти акціями та товарними ф’ючерсами, що підтримує національний уряд (у США Корпорація гарантій пенсійних виплат має часткові повноваження Федеральної корпорації страхування депозитів у питанні пенсій). Також варто розглянути такий захід, як посилення регулювань для обмеження та звуження дозволених видів банківської діяльності; ці дії будуть спрямовані на більшість заможних людей і, власне, на джерело їхніх надлишкових доходів. Крім цього, ми могли б встановити додаткові обмеження на пакети виплат для менеджменту корпорацій. У 2012 році голови правлінь та генеральні директори американських корпорацій заробили в середньому 12,2 млн доларів США, що в 354 рази перевищує заробіток пересічного працівника — 34 645 доларів. Для інших розвинених та багатих країн це співвідношення становить: 36 — в Австрії, 67 — у Японії, 84 — у Великій Британії та аж 147 — у Німеччині й 206 — у Канаді. Зрозуміло, що такі показники зумовлені не ринковими цінами, а культурними та інституційними факторами (aflcio.org/Corporate-Watch/Paywatch-Archive/CEO-Pay-and-You/CEO-to-Worker-Pay-Gap-in-the-United-States/Pay-Gaps-in-the-World).

Блок: Попередній розподіл, а не перерозподіл: Річард Вольфф

Аргументація Вольффа, яку він наводив у статті «Краще за перерозподіл прибутку»227, така:

«Дискусії щодо праці Пікетті свідчать про суттєву підтримку перерозподілу. Тим часом історія показала як друзям, так і ворогам перерозподілу щонайменше три його негативні аспекти. По-перше, механізми перерозподілу рідко бувають тривалими. Усі механізми перерозподілу після їх встановлення з часом нівелюються: це стосується як прогресивної ставки податку, так і соціальних виплат, соціального захисту, мінімальної зарплати, соціально-орієнтованої держави тощо. Останні 40 років, а особливо період після глобальної кризи 2008-го, — наочне підтвердження краху перерозподілу.

По-друге, перерозподіл розділяє соціум, часто — занадто. Коли податки не лише оплачують (послуга за послугу) надані державою послуги, а й служать для перерозподілу прибутку, опозиція зазвичай росте. Деякі платники податків починають