Сучасна теория грошей - Рендал Рей
І навпаки, такі суверенні держави, як США, Японія чи Велика Британія, не позичають власної валюти. Вони витрачають, збільшуючи залишки на банківських рахунках. Коли країна використовує суверенну валюту, їй не потрібно випускати облігації, щоб «фінансувати» витрати. Потрібно усвідомлювати, що випуск облігацій — добровільна операція суверенного уряду і що облігації — це просто альтернатива рахункам у тому самому центральному банку, яким керує та сама суверенна держава; платоспроможність та процентні ставки не залежать від того, чи є охочі купити державні облігації і кому вони належать — своїм громадянам чи іноземцям.
Звичайно, як ми вже зазначали, уряд може встановлювати правила своєї поведінки: наприклад, правила, що вимагають від нього продати цінні папери та отримати депозити на свій рахунок у центральному банку до того, як він здійснить бюджетні витрати. З моменту встановлення такого правила уряд не має «жодного іншого вибору». Це дуже нагадує персонажа Джека Ніколсона з фільму «Краще не буває», який змушує себе виконати певну послідовність дій перед тим, як відчинити двері. Краще, щоб ці питання вивчали не економісти, а психологи-біхевіористи.
Блок: Відповіді на запитання читачів
Запитання: Що саме робить валюту країни бажаною для іноземців?
Відповідь: Зазвичай це відбувається тому, що іноземці хочуть купити продукцію, виготовлену в певній країні, подорожувати до цієї країни як туристи або купити фінансові активи, номіновані в її валюті. Так, попит на австралійський долар виник, коли глобальні пенсійні фонди та інші компанії з управління активами вирішили розмістити частину активів зі своїх інвестиційних портфелів в австралійських доларах. Звичайно, також допоміг бум на сировинні товари, яких потребували іноземці. Проте варто бути реалістами. Багато країн у світі сьогодні не виробляють товарів та послуг, що потрібні іноземцям; їхні активи кваліфікуються як надто ризиковані, навіть якщо процентні ставки утримуються високими. На жаль, у багатьох державах вважають, що для збільшення привабливості товарів та послуг слід «доларизувати» економіку (як правило, прив’язуючи обмінний курс власної валюти або ще краще — приймаючи систему валютного коридору). Та це не надто допоможе, а за найсприятливіших обставин додасть до валютного ризику ще й ризик дефолту (країна може бути не здатна виконувати обіцянку конвертувати долари, тож навіть попри прив’язку валютного курсу її активи будуть ризикованими). І це може заохотити власних заможних громадян відпочивати і ходити по магазинах саме за кордоном. Тож легкої відповіді тут немає. Існує й багато інших ризиків, які пов’язані зі зберіганням активів, номінованих у валютах країн, що розвиваються, — більшість з них, швидше, не економічні. Очевидно, що це політичні ризики, а часом і корупція. Я б запропонував такий вихід: значно краще дивитися всередину — розвивати власні виробничі потужності й випускати та водночас споживати свою продукцію.
Запитання: А може, ослаблення долара справило б позитивний вплив на економіку США? Адже це зменшило б привабливість експорту робочих місць із США та, можливо, повернуло частину з них назад. Можливо, позитивні ефекти від цього перекрили б негативні наслідки подорожчання нафти та імпорту?
Відповідь: Оцінки торговельної вигоди від знецінення долара напевне перебільшені. По-перше, багато торговельних партнерів США прив’язані до долара: знецінення не має прямого ефекту, якщо вони зберігають прив’язку. По-друге, ті, хто не прив’язує своїх валют, згодні на менші прибутки (стабільні ціни в доларах), щоб зберегти свою частку ринку в США (то була стратегія деяких експортерів). По-третє, експорт — це витрати, імпорт — прибутки, тож намагання максимізувати торговельний надлишок — це стратегія максимізації чистих витрат (див. параграф 7.9). По-четверте, те, що робочі місця робітничих професій повернуться в США, малоймовірно. Сьогодні їх забирають працівники з низькими заробітками в країнах, що розвиваються; завтра їх переважно виконуватимуть роботи, які не заперечуватимуть проти важкої неоплачуваної праці. По-п’яте, неминучий прогрес означає, що продуктивність праці на виробництві збільшується і потрібно дедалі менше працівників. Є краща альтернатива: замість того щоб покладатися на валютне знецінення за принципом «розори сусіда», створюйте робочі місця в Сполучених Штатах (див. розділ 8 про систему гарантування робочих місць).
Запитання: Мені здається, теперішня система укладена таким чином, що нетто-експортери завжди стають переможцями у грі під назвою «міжнародна торгівля» й роблять це, висмоктуючи ліквідність із держави, куди вони експортують, пригнічуючи внутрішню економіку, оскільки власний уряд надто боїться замінити ліквідність на зобов’язання.
Відповідь: Вони «виграють» гру в бухгалтерський облік, але «програють» реальну гру. Експорт — це витрати! Справа в нерозумінні, для чого існує економіка. Та я погоджуюся — багато країн ведуть свої економіки саме так.
4.7. А як щодо країни, яка приймає іноземну валюту за грошову одиницю?
У внутрішній економічній політиці країна може використовувати іноземну валюту як офіційну одиницю обліку та розрахунків. Навіть уряд США приймав платежі в іноземних валютах аж до середини ХІХ століття. Серед багатьох держав поширена практика використання іноземної валюти щонайменше з такою метою. Проте тут ми поговоримо про державу, що взагалі не випускає власної валюти. І розглянемо випадок, коли держава приймає іноземну валюту, відмовляючись від своєї.
Уявімо, що уряд певної країни прийняв долар США як офіційну валюту, яку приймають у державних платіжних відділеннях (банки, казначейство тощо), і всі податки, інші обов’язкові платежі на користь держави та всі ціни в економіці номіновані в доларах США (таким прикладом може бути Еквадор207). Банки видають кредити та залучають депозити в доларах. Уряд здійснює витрати в доларах. Хоча держава не може емітувати долари США, зрозуміло, що домашні господарства, компанії та уряд можуть випускати власні IOU, номіновані в доларах. (Еквадор випускає власні долари, які перебувають в обігу в межах країни та конвертуються в долари США). Ці IOU — частина боргової піраміди країни, що примножуються за принципом фінансового важеля проти фактичних доларів США. Деякі з боргових зобов’язань (наприклад, банківські депозити) прямо конвертуються в американські долари. В обігу буде долар (банкноти та монети), але багато чи й більша частина платежів проходитиме в електронній формі. Міжбанківські розрахунки здійснюватимуться в центральному банку країни шляхом переміщення резервів, номінованих у доларах США, між резервними рахунками банків: дебет (списання) з резервного рахунку одного банку і кредит (зарахування) резервного рахунку іншого. (Те, що ми щойно описали, — в Еквадорі, по суті, звичайна ситуація).
Однак зауважимо, що залишки з банківських депозитів вилучатимуться у фактичних доларах США, тобто в готівці. Крім того, міжнародні розрахунки теж здійснюватимуться в американських доларах (дефіцит поточного рахунку потребує трансферу доларів із країни за кордон). Як це відбувається? Національний центральний банк матиме доларовий рахунок, відкритий у Федеральній резервній системі208. Коли платіж переказують на користь іноземця, рахунок національного центрального банку країни-платника дебетується (сума платежу списується із залишку на цьому рахунку), а рахунок іншого іноземного центрального банку кредитується (сума платежу зараховується на цей рахунок).
