Сучасна теория грошей - Рендал Рей
У сучасній економіці більше немає жодної балансової операції, в якій держава «витрачає» свої доходи від податків. Схоже, деякі люди все ще уявляють цей процес таким чином, ніби багатії підганяють свої возики, повні монет, просто до порогу державного казначейства, де готівку перевантажують на броньовані вантажівки, які розвозять їх, щоб робити урядові платежі на користь бідних.
Усе працює не так. Сплата податків відбувається через списання з банківських рахунків платників податків. Якщо ви бували на футбольному матчі, то знаєте, що коли суддя зараховує гол на користь донецького «Шахтаря», він не забирає його в київського «Динамо». Радше, суддя покаже на центр поля, його технічний помічник натисне кнопку — й на електронному табло Олімпійського стадіону в Києві висвітиться збільшення рахунку на користь «Шахтаря». Якщо ж, переглянувши суперечливий момент на відео, арбітр визнає, що зробив помилку, то «дебетує» (зменшить) рахунок «Шахтаря». Куди подінеться скасований гол? Він просто дебетується і зникне.
Куди йдуть сплачені податки? Нікуди. Банківський рахунок дебетується. Податки не «оплачують» витрати й не можуть цього робити.
Усе це усвідомлював Бердслі Рамл — член команди Президента США Рузвельта з реалізації програми «Новий курс» та голова Федерального банку Нью-Йорка в 1940-х роках. Він також був «батьком» запровадження системи утримання податку на дохід220 і в 1946 році написав дві важливі статті про роль податків: «Податки на дохід неактуальні» [1] та «Податкова політика для процвітання» [2]. Спершу розгляньмо його переконливий аргумент, що суверенній державі не потрібні податки, щоб одержувати дохід, а тоді зупинимося на його поглядах про роль податків.
У своїй другій статті він наголошував: «Ми мусимо визнати, що завдання національної фіскальної політики — це передусім підтримання міцної валюти й дієвих фінансових інституцій; але відповідно до своєї основної мети фіскальна політика має і може робити вагомий внесок для досягнення високого рівня виробничої зайнятості та процвітання» [2: 266–267]. Цей погляд подібний до того, що пропонує MMT: він підкреслює роль податків у регулюванні сукупного попиту та інфляції.
Рамл іде далі і стверджує, що уряд США мав змогу дотримуватися потрібного курсу після Другої світової війни завдяки двом подіям. Першою було створення «сучасного центрального банку», а другою — суверенний випуск валюти, що «не конвертується в золото або інший товар221». Завдяки цим двом умовам «виходить, що наш федеральний уряд має остаточну свободу від грошового ринку в задоволенні своїх фінансових потреб... Національні держави більше не потребують податків, щоб отримувати засоби для своїх витрат» [2: 267–268].
Чому ж тоді національному урядові потрібні податки? Рамл наводить чотири причини:
1) це інструмент фіскальної політики, який допомагає стабілізувати купівельну спроможність долара; 2) для вираження державної економічної політики в розподілі багатства й доходу, як, наприклад, у випадку з прогресивним податком на доходи та нерухомість; 3) для вираження суспільних інтересів у субсидуванні чи штрафуванні різних галузей промисловості та економічних груп; 4) щоб ізолювати й безпосередньо оцінювати вартість конкретних національних благ, таких як автомагістралі та соціальне забезпечення [2: 268].
Перша причина пов’язана з питанням інфляції, яке ми обговорювали раніше. Друга причина — використання податків задля зміни розподілу доходу й багатства. Наприклад, система прогресивного оподаткування скоротила б дохід та багатство верхівки, встановивши мінімальний податок на бідних. Хоч здається, що це пов’язано із сучасною прогресивною вимогою підняття податків для багатих, Рамл не прив’язує це до виплат бідним.
Третьою причиною для запровадження податків є перешкоджання неналежній поведінці: забруднення повітря та води, вживання тютюну та алкоголю, купівля імпортованих товарів (ідеться про податок, який збільшує вартість імпорту і таким чином заохочує купівлю вітчизняної продукції). Вони часто називаються «податками на спокуси», і їхньою метою є підняття вартості «спокус» куріння, азартних ігор, товарів розкоші тощо.
Четверта причина — розміщення витрат конкретних державних програм за їхніми бенефіціарами. Наприклад, поширена практика встановлення податку на автомобільне паливо, тож ті, хто використовує національні автомагістралі, платитимуть за це (дорожні збори — інший спосіб зробити це). І хоч багатьом ці податки здаються засобами «заплатити» за витрати уряду, Рамл категорично заперечує цю думку в заголовку іншої своєї праці — «Податки на дохід неактуальні». Урядові не потрібні доходи від податку на паливо, щоб «заплатити» за автомагістралі. Цей податок розроблений, щоб той, хто використовуватиме автомагістралі, двічі подумав про свою участь у їх будівництві. Урядові не потрібен дохід від податку на цигарки; він радше хоче підняти їхню вартість для тих, хто не встоїть перед «спокусою» куріння.
Багато хто скаже, що справедливо, якщо курці «оплатять» витрати, які їхнє куріння покладає на суспільство (наприклад, під час госпіталізації в разі раку легенів). На думку Рамла, це недалеко від істини: є надія, що висока вартість тютюну переконає більшу кількість людей не курити, що таким чином скоротить витрати суспільства.
Однак не йдеться про генерування доходу — уряд може завжди «знайти» гроші для будівництва лікарні. Справа, швидше, в скороченні «розтрати» реальних ресурсів, що мають бути призначені для піклування про тих, хто палить. Ідеальним податком на цигарки буде той, що знищить куріння, а не той, що максимізує дохід держави. Рамл казав: «Відповідність (податку) державній меті ніколи не повинна бути затьмарена в податковій програмі під маскою “підняття доходу”» [1: 268].
Ми можемо застосовувати цей принцип громадських цілей для того, щоб визначити, який податок має сенс. Рамл використовував податок на прибуток підприємства як приклад особливо поганого податку. Він має рацію. Гайман Мінськи завжди виступав за скасування цього податку, і я не здивуюся, якщо цю ідею він запозичив у Рамла.
Та який податок, на жаль, люблять прогресисти222? Податок на прибуток підприємств. Вони хочуть його збільшувати, щоб «заплатити» за витрати й допомогти бідним. Іншими словами, вони ще більше погіршують своє становище в цьому питанні, не лише помиляючись щодо мети податків, а й приймаючи те, що Рамл уважав найгіршим! (Ми повернемося до його аргументів згодом).
У висновках до обох своїх статей Рамл доводить, що, зрозумівши, для чого потрібні податки, ми можемо переходити до забезпечення правильного рівня сукупного доходу від податків: «За нашою податковою політикою має стояти така ідея: зробити наші податки достатньо високими, щоб забезпечити стабільність валюти, але не вищими... І тепер відповідно до цього принципу виходить, що наші податкові ставки можуть
