Обре, сховайся добре! - Костянтин Артемович Когтянц

— Роздеруть нас вовки, рознесуть круки!

— Бідні діти мої, синочки!

— Цить-бо! — Михал гаркнув так, що дехто аж присів. — Загинемо ми в бою чи живі залишимося, про це лише там, — він підняв палець догори, — знають. А от якщо ми комусь із панів чи ксьондзів бовкнемо, то точно живі не будемо! Скажуть, що ми з нечистою силою спізналися, далі ясно? Отож мовчіть!

Але хіба можна отаке при собі втримати? Чутки поповзли табором…

Не впізнав! Максим Нестеренко, з його спостережливістю, — і не впізнав!

Це було радісно, але водночас страшно — неначе з рідним обличчям хтось відрізав усе минуле життя.

Боян розвернув коня, обігнав довгу колону. Вона дійсно складалася з чотирьох полків. Інше питання, що до кожного з них прилучилося по кількасот бувалих козаків із Січі та полків інших, яким раптом закортіло кудись поїхати в своїх справах. Пояснювали вони це по-різному, але чомусь опинилися всі на Масловому Ставу.

Менше ніж через півгодини показалася колона татар. І про нуреддина ніхто не брехав. Вирушивши в похід без офіційного ханського дозволу, він вів в авангарді козацького війська Буджацьку орду. Власне, кримські загони, озброєні набагато краще за буджацькі, рухалися позаду козаків, на чолі з карач-беєм.[239] (Про те, що ще далі рухався п'ятий — Уманський — полк, Боян дізнався вже під час битви.) Ясна річ, польська розвідка, хоча й із запізненням, але дізналася, і намагалася переслати повідомлення, проте карач-бей не вчора на світ народився — розіслав дозори так, що не лише пес — миша не прошмигнула б.[240]

Поряд із нуреддином їхав літній, кремезний вершник, озброєний луком та шаблею. Обличчя його було неможливо роздивитися через місюрку.[241]

Саме ця людина і переклала нуреддину Боянову доповідь, потім вони про щось порадилися турецькою мовою, нуреддин віддав наказ, один із татар дістав з в'юків середніх розмірів дзеркало, упіймав сонячний промінь, послав «зайчика» в напрямку до козацької колони.

Нуреддин ще щось наказав, до нього підскакав десяток татар — молодих, багато одягнених.

Драгоман і собі вигукнув:

— Романенко!

Пізнати голос, приглушений забралом, було неможливо, тому Боян не впізнав — здогадався.

Чотирма козацькими полками справді командував Тимофій Хмельницький.

Богдан Хмельницький командував усім військом.

Ще десяток козаків — теж молодих, теж добре одягнутих — відірвалися від невеликого загону, що, мабуть, виконував провідницьку роль.

Вочевидь, отаман цієї групи був знайомий зі старшим татарського десятка, бо вони обмінялися привітаннями, ще хтось гукнув:

— Кардаш козак![242]

Двоє командувачів із почтом піднялися на пагорб, поряд із ними опинилися троє, в яких Боян за одягом упізнав московита, турка та угорця, найпевніше, з Трансільванії.

Бояна ніхто б не пустив разом із ними, але він і сам знав, що видно з вершини — двадцять молодих хлопців їдуть до польської застави, потроху перетворюючись на чорні цяточки.

Боянове серце стисли незримі пальці. Він не знав вислову «психологічно точний розрахунок», але відчував саме це. Ну не могла пихата польська шляхта ґречно зустріти парламентарів від хлопського війська, вважаючи це військо слабким!

Сплинув якийсь час, що здався Боянові вічністю, — і десь здалеку почувся залп із кількасот рушниць…

Богдан Хмельницький домігся свого, і гінці з іноземних держав тепер засвідчать перед своїми урядами, що поляки першими порушили Білоцерківський договір.

А двадцятеро молодих хлопців лежать, придавлені вбитими конями, їхні пальці в останніх конвульсіях рвуть траву… Тепер уже навіки брати…

Кардаш татарин… Кардаш козак…

Атака польської кавалерії на Буджацьку орду нагадувала спробу рубати комарів шаблею: татари кинулися врозтіч, на скаку обертаючись та стріляючи з луків. Гріх було б сказати, що Калиновський не розумів — його заманюють далі від табору, який саме атакують козаки. Проте (як він гадав) чотири полки — це вісім, десять, ну, щонайбільше дванадцять тисяч (дванадцять — якщо взяли з собою погано озброєних). У таборі залишилося вісім тисяч добірної іноземної піхоти та кілька тисяч обозної челяді[243] — навіть якщо вони не зможуть здолати козаків самотужки, то першу атаку точно вже відіб'ють, після чого кавалерія повернеться та вдарить на козаків у чистому полі, а татарам, щоб знову зібрати військо та відновити в ньому порядок, буде потрібно більше часу, бо в них військо не регулярне. Проте якраз тоді, коли здавалося, що першу частину плану успішно виконано, пан Мартин побачив із правого флангу величезні стовпи пилу, який могли здіймати тільки великі сили кавалерії, а… козаки підійшли впритул до табору, і стало ясно, що їх не десять тисяч, а всі п'ятнадцять. Добре озброєних. У той же час головні сили татар, обійшовши табір по дузі, націлилися на ті ворота, що їх за планом повинна була захищати спішена гусарія, яка саме ганялася за буджаками. Калиновський віддав необхідні накази, чітко розуміючи, що все це вже нічого не змінить.