Обре, сховайся добре! - Костянтин Артемович Когтянц

«Вона жартує! Знайшла час. А може, так і треба?»

– Іх ніколи не каше турних річей!

— Отож доведіть, що чоловіки розумніші. — Бригіта Рудольфа неначе й не чула. — Знайдіть вихід там, де я не знайшла. Нам треба негайно вшиватися звідси, бо ми наробили шелесту. Але Рудольф зможе сісти в сідло не раніше, ніж за тиждень, а Кирин — добре, якщо за два. І перші кілька днів їм можна буде їхати тільки кроком, щодня не більше години. А інакше рани відкриються. А слабкими будете іще до-овго…

Ворожбитові здалося, що на його голову впала кам’яна брила.

Чим більше Кирин думав, тим безнадійнішим здавалося становище. Навколо їхньої компанії було стільки галасу, що доводилося лише дивуватися, чому ще до вежі не завітав якийсь там осоцький[177] чи інша падлюка. Власне, те, що вони знаходилися в лісі озброєні, за польсько-литовськими законами — то вже злочин, за який карають на горло. (Щоправда, для людей шляхетського роду закон не писаний. Та чи визнають Бендікса шляхтичем? Адже він хоча й дворянин, але не польський…)

Та рухатися пораненим не можна! Далі — якщо враховувати, що хтось, невідомий, але при тому могутній, полює на одновухого рудого барона, то, здавалося б, треба поголити Рудольфу Бендіксу голову, волосся, що відростатиме, більше не фарбувати, припинити вдавати, що в нього відрубане вухо, — але забагато людей бачили його рудим та одновухим.

Ну і, нарешті, Маріора… Кирин не сумнівався, що свідомо доносити вона не піде — сама себе згубить. Але може потрапити в лапи урядникам — тоді все скаже на муках.

З відчаю козак навіть пробував був викликати потерчат, але… Мабуть, вони правду сказали: вдруге їм не дозволять допомогти братові.

Хоч святому Кирину свічку став, та де знайдеш його образ?

Від гірких дум козака відволікла поява Мустафи.

— Чи не взялися б дві чарівні сестри…

Як не маскувалися Галки, певна схожість залишалася.

— …походити навколо вежі.

Галка-справжня була засперечалася, та рагана глянула, як сотник на п’яного вартового перед тим, як розстріляти його, — після цього обох Стапок неначе вітром здуло.

— Учора будинок пана Марусецького пограбували. Господарів не було, слуги хто в село подався, хто п’яний був. Шукали у флігелі, де жив фон Ертель. Гороскоп, що він склав для молодого пана, дивилися. Та не знайшли нічого…

— Звідкіля знаєш?

— Бо сам їх злякав. Я ж стрілець[178] Марусецьких, мене й залишила пані Ядвіга, щоб я за домом та слугами подивився — я ж не п’ю ні горілки, ні оковитої…[179] Хто заліз у флігель, не бачив, бо сам туди не пішов, а, почувши кроки, вистрелив з пістоля у повітря, та сліди… Сліди отої ханум, яку пан Стефан…

Кирин назвався Штефаном — на десяток волохів хоч один Штефан та знайдеться.

— …Помилував, а вона його — ні. Старий Мустафа не пішов по слідах, бо, добігши до лісу, пані на коня сіла, а її кінь — осьде. І ніхто не чув, щоби десь украли або купили коня, такі речі всі знають. То вона не могла бути сама…

Боян відчув себе останнім йолопом. Кому повірив? Це ж найпростіший та найпереконливіший спосіб збрехати — сказати половину правди, а решту змовчати.

Маріора ні разу не казала, що їх тут тільки двоє! Вони дізналися, що з півдня їде рудий одновухий барон німецький, але ж шлях роздвоювався! Отож один поскакав сюди, другий — а то й двоє! — туди, а жінка чекала їх у вежі! Так… а що ще? А те, що вона хитро підвела його до думки: «Ханс головний, я нічого знати не знаю». А чи може таке бути? Вона отруїла досвідченого шпега. Це ж на словах легко — поміняти кубки, а в житті — спробуй! Вона вмовила найманця Ханса втекти з нею, і так усе зробила, що він не кинув її, відібравши гроші, а обвінчався. Просто кажучи, отаман у цьому загоні — вона, навіть якщо хтось (наприклад, сам Ханс) думав інакше. І це ще невідомо — утікав чоловік з обома конями тому, що кинув сплячу дружину напризволяще, чи відволікав увагу потвори — щось не схожа була жінка на сонну.

А що з того?

— А чи багато людей знають, що барон фон Ертель поїхав саме до Кралевця?

— Менше, аніж порятувалося від потопу. Вона навряд чи дізналася.

Так! Маріора продовжує виконувати своє завдання! Можливо, вона й не знає, на якого князя працює, але це не головне — коли вона повернеться додому, то її знайдуть. Що і навіщо шукала? Одне з двох — або якийсь слід, або… або вона теж полює на скриньку. Ні, Ханс стріляв відразу, так би вони скриньку втратили, після такого пострілу тільки-но і тікати.

Раптом козака кинуло відразу і в жар, і в холод.

«А чого це я вирішив, що вони когось із кимось сплутали? Якщо вони бачили нас, то могли зрозуміти, що… Вони могли зрозуміти, що ми теж — по скриньку, тому й стріляв Ханс у нашого отамана».

Драгон заплутався остаточно, проте ясно було одне — за ті тижні, що вони тут пробудуть, Маріора та її невідомий спільник дізнаються про все.

Несподівано Мустафа посміхнувся жорстко.

— Чи пригадує пан козак, що старий Мустафа казав: я багато жив і дещо бачив? Старий Мустафа, коли ще був молодий, бачив, як люди пишуть замість чорнила молоком. І цього напису не бачить