Обре, сховайся добре! - Костянтин Артемович Когтянц

— А ще охочі панські дупи лизати зараз возпрянуть, а їх до біса! Є такі, що й задарма згодні лизати, тільки б пани підставили! Знаєш, що Радзивілл пропонує? Усю старшину взяти до шляхетського стану — навіть мене, хлопа! — та надати нам маєтки з вакансій![167] Ну, а гетьману — в сто разів більше, і звання воєводи, і ще чого він сам забажає! Смачна на гачку наживка!

Пободайло махнув рукою.

— Годі патякати, що буде, те буде!

Обличчя полковника стало страшним, досі таким Боян бачив його лише раз — коли зрозумів Пободайло, що в брамі Чернігова його урочисто зустрічають ті самі, хто готувався відчинити цю браму ляхам:

— Що буде, те буде, але козак панщини робити не буде! — І гірко додав: — Беріть свою відьму… Коней також дам — бозна, чи вони нам знадобляться.

Рагана, всупереч Драгоновим сподіванням, поїхала з ними сама.

— Погралися, та й годі! Йому одружуватися треба, і так родина на мене вовками дивиться: бояться, що окручу. В одному ти помилився — я не з самої Пруссії: дід від німців утік до Литви, та не він один.[168] Проте там бувала, бувала…

Три жінки на двох чоловіків… Це може викликати подив. Проте погоня, якщо взагалі не загубила сліду, шукатиме двох однакових жінок, а рагана і Галки ще чогось такого з різних трав наварили, що Галка-рахман стала вогненно-рудою, а в Галки-справжньої на лобі з’явилася дуже помітна родима пляма. Саме завдяки цим прикметам Боян і зрозумів — з певним запізненням…

— Ну так, це я… — руда Галка всміхнулася, зуби блиснули в пітьмі, — бо вона понести може, а я, як вона. Уявляєш, що буде, як вам їхати з двома тяжкими? Ви нас плутали і раніше.

Кирина було виховано у тодішніх поняттях — якщо в чоловіка багато коханок, то він, хоч і грішник, та ще той молодець, а от якщо в жінки чоловіків багато, то вона ясно хто.

Але якось усе притупилося…

Те, що в Рудольфа був якийсь план, не викликало сумнівів. Як і те, що таємні справи для нього не новина і не дивина.

Небажання німця щось розповісти Кирин навіть схвалював, хоча і побоювався: а що як уб'ють німця? Тоді треба буде щось вигадувати самому, але нічого не лізло в голову.

Все стало ясно, коли вранці той звелів жінкам пофарбувати йому волосся.

— А ти зроби так, аби фсі ґадали — ф мене айн ухо ніхт! Фороґ зрубайль! І фолос. Роби так — ніхто не притифляйсь уфажно мій фолос. Ми знайт… Той парон жиф у пана ґерпу Юнчик. Це литофський ґерп. Я знайт, де жифуть пани, які мать цей герб! Ми їхать. Їх — парон! Рудольф фон Бендікс! Хтось путе казати — ти па, а ф наш мертфий пан теж пув хість — парон, теж рудий, — цього разу «д» у слові «рудий» вийшло чітко, — теж мав айн вухо, тільки найме маф інше! Я отфечайт — о! А яке найме?

Попри певні Драгонові побоювання, все поки що йшло досить непогано. Вони зупинялися у корчмах, Бендікс теревенив зі шляхтою та євреями-шинкарями, жінки зі служницями, Кирин слухав уважно, але вдавав із себе волоха — на щастя, знавців волоської мови не знаходилося. Єдине, що ніхто ані пари з вуст про іншого рудого та одновухого барона німецького, — обережні розпитування про пана Мазловецького теж нічого не давали, хоча про герб Юнчик знали всі.[169]

Іншою прикрістю (хоча й передбаченою) було те, що в корчмах до дівчат весь час чіплялися. Добре, коли це був простолюдин — Рудольф просто пускав у хід кулачище, після чого нахаба втрачав інтерес до спідниць не лише на цей вечір, але, мабуть, що на весь тиждень. Гірше було зі шляхтичами — щоправда, до певного часу надто гарячих стримував розмір Бендіксового палаша та те, що кожен більш-менш досвідчений рубака (тобто кожен дорослий шляхтич) за рухами вгадував у німцеві справжнього майстра.

Прикрість трапилася якраз тоді, коли Кирин нічого й не чекав. Корчма була затишною, відвідувачів майже не було, тільки в кутку грівся літній литовський татарин, який, проте, потягував пиво (милостивий Аллах простить, тим більше, що в Корані сказано лише про вино). Боян примостився в протилежному кутку та й думав, думав — коли це раптом знадвору донісся зойк однієї з Галок.

Кирин кинувся до дверей, німець, ясна річ, випередив — він взагалі був моторний — і нарвався на кулю. Точніше, на дві одразу. Драгон не думаючи рвонув пораненого за пояс, відтяг до стіни, вихопив із-за пояса келеп…

— Він утік! Утік! — Галки вкотилися до корчми. Сукня справжньої була розірвана на грудях.

— Ні сіло ні впало!

— Слова не кажучи!

— Притис до стіни та ось!

— Бо він знав, що Рудольф вискочить на крик!

«Так ось чому я не відчував нічого! Він був небезпечний тільки для німця! Я чую небезпеку, скеровану проти мене або усього загону! А він ішов на Рудольфа! А, власне, чому? Старі рахунки якісь? Та ні, Рудольф тепер сам на себе не схожий! НІМЕЦЬ САМ НА СЕБЕ НЕ СХОЖИЙ!»

Боян підійшов до шинкаря, підняв келепом його нижню щелепу:

— З ким цей зарізяка сплутав нашого пана? Ти