Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Обре, сховайся добре! - Костянтин Артемович Когтянц

Обре, сховайся добре! - Костянтин Артемович Когтянц

Читаємо онлайн Обре, сховайся добре! - Костянтин Артемович Когтянц
козак. * * *

Для початку рушили на Чернігів. На лівий берег поляки не сміли соватися, а литовське військо, знявши облогу неприступного Чернігова, теж перейшло на правий.

Боян позирнув на своїх супутниць. Тоді, коли він їх побачив, то аж здвинув на потилицю шапку, а одна з двох заявила з невинним виглядом:

— Ти ж сам казав — як з тобою щось станеться, знайдіть Богуна. От ми й знайшли.

Взагалі все виглядало дуже правдоподібно, — вони домовилися, що як покинуть козацькі землі, то Рудольф удаватиме самого себе — навряд чи хтось сторонній пам’ятає про його втечу, а Кирин буде його джурою — волохом, який польською знає лише найпотрібніші слова, а українською так просто анітелень.

Жінок вони начебто підібрали десь на згарищі: повертатися їм просто нíкуди, отож…

Штука була в тому, що троє мандрівників з чотирьох, схоже, не сумнівалися, що в першій же хаті, де заночують, компанія просто розіб’ється на пари. Відверто кажучи, Боян теж на саму таку думку відомо що відчував і намагався заспокоїти своє сумління, розмірковуючи, що та, якої він навіть імені справжнього не знав, для нього все одно втрачена. Але чим більше так думав, тим гірше себе почував…

— Поїшься, ми їхати, а там наших п’ють? — по-своєму витлумачив Рудольф замисленість супутника. — Не путе пій. Силі рівні. — Літеру «в» німець інколи плутав з «ф», але інколи вимовляв чисто. Те ж саме стосувалося «б» та «п». — Ґетьман (з «г», «ґ» та «х» теж були проблеми) не стане то пою — останній сил, проґрати тут — все програти. Потоцький попоїться, по ф нього за спина форожий край, за кошен дереф хлоп унд сокира. Якщо наші мати перемоґ, усім ляхам капут. Ніхто не рятуфайтс. Попоятся ризик — і путе мир.

У словах супутника був резон, але вони аж надто добре підтверджували ту думку, якою Драгон не став би ділитися ані з Богуном, ані з духом гори, ні навіть із нею… Чим далі, тим більше Бояну здавалося, що позавчорашній заколот сам Хмельницький і викликав. З одного боку, налякав старшину («будете цілувати Потоцькому зад, то вас чернь розірве»), з іншого — ляхів («ось бачите — військо не допустить капітуляції»), виявив і знищив тих, за ким може піти сірома, а ті два полковники, найпевніше, зазіхали на гетьманську булаву.

— Тяжкий мир буде…

Як не крути, як не верти, а після Берестечка та поразки Небаби на вигідні умови годі було сподіватися. Від повної капітуляції врятуватися б…

Боян картав себе, хоча, перегортаючи минуле, не знаходив жодної можливості щось зробити інше. Поночі перед їх виїздом Богун знайшов спосіб поновити розмову.

* * *

— Не знаю, як і почати…

Кирин трохи не бовкнув: «А ти кажи правду, вона сама підкаже початок», та вчасно ухопив себе за язик — Богун — полковник, послух у нього на першому місці, тому козиряти тим, що ти Боян, не варто. Тим паче — слабенькому, поганенькому Боянові.

— Я гадаю, що цей кинджал не єдиний, що під Берестечком Амурата зурочили.

А ось тепер можна заперечувати, бо на суперечку по суті справи Богун не образиться.

— Може, звичайна зрада?

Чи боягузтво? Люди часто бачать чари там, де їх насправді немає.

— Пряма зрада хану невигідна, та й зрадити можна було інакше. Переляк у татар був, ще й який переляк. Але чому? Не такі вже вони боягузи.

— Дехто каже — байрам у них. Гріха злякалися.

— Байрам на початку шаввалу,[159] цього року це восени, та й немає в ісламі заборони воювати в святкові дні, навпаки — прямо прописано, що це можна. Чому я… У мене близький слуга — татарин, він недавно розпитав у татар Карач-бея. Ті, що дещо знають, в один голос: була ворожба.[160] Перед битвою ляхи пропустили до хана шведське посольство, дозволили йому найняти у Львові драгомана, та ще й деяких слуг.

«Посольство — звичайна річ».

— А зі Швецією війна в них буде рано чи пізно, скоріше — рано. Капуста вважає, посли їхали домовлятися, щоб на такий випадок татари теж ударили, то чого б це пани сенатори пропускали таке посольство? Ну, ясно, підсунули шпигунів,[161] та чи тільки? Хтось із посольського почту подарував кинджал Амурат-салтану. Про те, що саме Амурат командує ордою в бою, знали всі.

— …Той виліз разом із ханом на пагорб під самим носом у короля, неначе навмисно — ось він де я!

«Справжня річ-погибель, якщо вона й далі буде у тебе, то одного дня ти сам кинешся… на вірну смерть», — згадав Боян слова свого попередника.

— …ляхи, не будь дурні, вдарили з гармат та мушкетів, Амурат упав, і орда кинулася навтьоки. Ось тобі й маєш! Тіло Амурата дісталося ляхам, так що кинджал, можливо, той самий.

* * *

Проте — гадай, не гадай, а робити свою справу потрібно.

— Слухай, я знаю в Чернігові одну жінку — вона добре Пруссію знає, родом звідти.

— Казав би правду, — втрутилась одна з Галок, найпевніше за все — справжня, бо Галка-рахман була лівачкою. — Знаю там сильну відьму.

— Фітьма, не фітьма. Фи усі фітьм.

— Ти ба!

— Ти диви!

Рудольф (високий, на вигляд приблизно сорокарічний блондин з блакитними очима) явно починав жартівливу розмову, яка мала зробити неминуче більш природним, проте доля ще не вичерпала на

Відгуки про книгу Обре, сховайся добре! - Костянтин Артемович Когтянц (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: